Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

М'Кола усміхнувся і відповів щось.

— Та каже, що це його власна.

Я теж усміхнувся, а М'Кола потряс лисою головою, і отак стало зрозуміло, що про рушницю забуто.

— Але де ж це клятий Геррік? — спитав я.

Нарешті той вийшов з ковдрою в руці і вмостився поряд з М'Колою і Дідом на задньому сидінні. Вандеробо сів на переднє, Між мною і Камау.

— У тебе хороший друг, — зауважила Мама. — Тож дивись, будь і ти хорошим.

Я поцілував її, і ми пошепки перемовилися кількома словами.

— Усе вуркочуть, — мовив Старий. — Феї

— До побачення, старе.

— До побачення, нищителю антилоп.

— До побачення, люба!

— До побачення. Щасти тобі!

— У вас багато бензину, але ми й тут залишили трохи! — гукнув нам Старий.

Я помахав рукою, і ми рушили через село пагорбом униз і виїхали на вузьку дорогу, яка вела через суху, порослу чагарником, рівнину, що слалася між двох високих голубих пагорбів.

Коли ми з'їжджали вниз, я озирнувся: дві постаті в крислатих капелюхах — одна висока й дебела, а друга маленька й граційна — ішли назад до табору. Потім перевів. погляд на висохлу, порослу чагарником, рівнину попереду.

Частина четверта МИСЛИВСЬКІ РАДОЩІ

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Дорога, якою ми їхали, була скоріше стежкою, а рівнина довкола навіювала сум. Тільки одного разу ми нагледіли кількох тоненьких газелей, що постали білими плямками на тлі жовтої, випаленої сонцем трави та сірих дерев. Мій веселий настрій де й подівся серед цієї просторої рівнини, видно, бідної на дичину, і весь задум почав здаватися нездійсненним, химерним, ба навіть безглуздим. Від вандеробо тхнуло: я став розглядати кінчики його вух, розтягнуті й ретельно закручені, та його дивне, зовсім не негритянське обличчя з тонкими губами. Помітивши, що я поглядаю на нього, він приязно всміхнувся й пошкріб собі груди. Я озирнувся. М'Кола спав. Геррік сидів випростаний, трагічно підкреслюючи свою пильність, а Дід, витяіши шию, силкувався розглядіти дорогу.

А її, вважай, і не було, — тільки протоптана худобою стежка, та, на наше щастя, ми вже добулися до краю рівнини. Згодом вона лишилась позаду, а попереду завидніли високі дерева: ми в'їжджали в місцевість, найчарівнішу з усіх, які я бачив будь-де в Африці. Трава тут росла рівна й така свіжа та зелена, наче молода отава на недавно скошеній луці, а вікові дерева — крислаті, високі, без підліска; під ними тільки яскраво зеленів дерн, як в оленячому парку, і ми їхали в тіні, де-не-де поперетинаній сонячними смужками, тримаючись ледь помітної стежини, яку нам показував вандеробо. Мені аж не вірилось, що ми потрапили в такий дивний край. Така чарівна країна може тільки приснитися, і я, щоб пересвідчитись, що це не сон, простяг руку й доторкнувся до вуха вандеробо. Той аж скинувся від несподіванки, а Камау пирснув зо сміху. Ка-мау торкнув мене за плече й показав на відкриту галявину, де, ярдів за двадцять від машини, піднявши голову й сторожко втупившись у нас іскристими очицями, настовбурчився велетенський вепр із загнутими довженними могутніми іклами. Я подав Камау знак спинити машину, і якусь мить звір і ми пильно дивилися один на одного. Я підняв рушницю й прицілився кабанові в груди. А він стояв непорушно й тільки дивився на нас. Тоді я подав знак Камау їхати далі; машина рушила й звернула праворуч, у бік від кабана, що так і не зворухнувся й не виявив ніякого страху перед нами.

Я помітив, що Камау збуджений, а М'Кола позаду схвально киває головою. Ми вперше побачили кабана, який не дреме-дув щодуху від нас. То був закуток, де ще не ступала нога ідасливця, незаймана місцина, що загубилася серед безкраїх просторів Африки. Я вже був ладен спинитись і стати тут табором.

Довкола розкинувся чудовий край, а ми їхали далі, кривуляли між велетенськими деревами, через степ, де тихо погойдувалася трава. Аж ось попереду праворуч завиднів високий частокіл масайського села. Село було велике, і на околицю, нам назустріч, посунув натовп цибатих, темношкірих, озброєних списами чоловіків; усі вони, на перший погляд, видавались одного віку, їхнє пряме волосся було заплетене в товсті коси, що теліпалися на спині. Вони оточили машину, сміючись і розмовляючи без угаву. Всі високі, з міцними білими зубами, пофарбоване в червонясто-коричневий колір волосся спадало чубчиком на лоб, усі красені, як один, привітні й веселі, на відміну від похмурих і погордливих північних масаїв. Кожен тримав у руці списа. Вони хотіли знати, що ми збираємося тут робити. Ван-деробо, очевидно, пояснив їм, що ми приїхали полювати на куду й поспішаємо. Але вони щільно обступили машину, не даючи йам проїхати. Один із них щось сказав, його слова підтвердили кілька інших, і Камау пояснив мені, що сьогодні опівдні вони бачили на стежці двох самців куду.

«Не може того бути, — подумки казав я собі.— Не може того бути».

Я звелів Камау рушати, й ми повільно рушили крізь натовп тубільців, що зі сміхом і вигуками заступали дорогу, ризикуючи потрапити під колеса. Так, це були найвищі, найкраще збудовані, найгарніші, та ще й найжиттєрадісніші й найвеселіші люди, яких я зустрічав у Африці. Коли ми врешті виїхали з натовпу, тубільці побігли поряд з машиною, так само голосно сміючись і, мабуть, показуючи, як вони легко бігають, а коли машина набрала швидкості й поїхала вгору рівною долиною потічка, поїлося справжнє спортивне змагання; та бігуни один за одним відставали, махали нам навздогін, широко всміхалися, і тільки двоє з них, довгоногі бігуни, все ще легко й гордовито мчали поряд з машиною, як добрі скакуни, і не випускали з рук спи-<іІв. Далі нам довелося узяти праворуч, і рівна зелена долина йёрейшла в горбисту місцевість; а коли ми на першій швидкості поповзли вгору, вся ватага знову наздогнала нас; бігуни ’сміялися, вдаючи, ніби анітрохи не засапались. З-за куща вискочив маленький кролик і злякано закривуляв; масаї, що гналися за нами, впіймали кролика, і найвищий із них, підбігши до Машини, простяг його мені. Я взяв звірятко й, відчувши, як калатає серце в м'якому і теплому пухнастому тільці, погладив його, а масай приязно поплескав мене по плечу. Я взяв кролика за вуха й простяг його назад масаєві. Але він тільки завзято хитав головою. То був подарунок. Я подав кролика М'Колі, але той усе сприйняв за жарт і повернув його одному з масаїв. Ми їхали далі, а масаї знову бігли навздогін. Той, що взяв кролика, нахилився, посадив його на траву, а коли кролик