Читати книгу - "Робінзон Крузо"

Лиходії каялись, здавалось, від щирого серця і благали лише про одне — щоб їх не карали на смерть. На це капітал відповів, що він тут не владен, вони не його полонені, а правителя острова; вони були певні, буцімто висадили його на пустельний, безлюдний берег, а богові вгодно було спрямувати їх до заселеного місця, де губернатор — англієць. «Він міг би, — сказав капітан, — якби хотів, усіх вас повісити, але він помилував вас і, напевне, відправить до Англії, де з вами вчинять по закону. Але Віллові Аткінсу губернатор наказав готуватись до смерті: він буде повішений завтра вранці».

Все це, певна річ, капітан вигадав, але його вигадка дала бажані наслідки. Аткінс упав навколішки, благаючи капітана поклопотатися за нього перед губернатором, решта теж почали принижено просити, щоб їх не відправляли до Англії.

Тут мені спало на думку, що настав час мого визволення і що тепер неважко буде умовити цих хлопців допомогти нам заволодіти кораблем. І, тримаючись у темряві, щоб вони не могли роздивитись, який їхній губернатор, я неначебто здалека покликав капітана. Один із наших людей, як йому було заздалегідь наказано, підійшов до капітана й сказав:

— Капітане, вас кличе командуючий.

— Перекажи його ясновельможності, що я зараз з’явлюсь, — відповів капітан.

Це справило відповідне враження: всі були цілком певні, що губернатор зі своєю армією в п’ятдесят чоловік десь поблизу. Коли капітан підійшов до мене, я переказав йому свій план, як заволодіти кораблем. Він гаряче його схвалив і вирішив здійснити завтра ж вранці.

Але, щоб краще виконати цей план і забезпечити успіх, я порадив капітанові поділити полонених. Аткінсові та двом іншим запеклим негідникам, на мою думку, треба було зв’язати руки й ноги і посадити їх у печеру, де вже сиділи в’язні. Відвести їх туди я доручив П’ятниці та двом супутникам капітана, висадженим з ним на берег.

Вони відвели цих трьох полонених до моєї печери, наче до в’язниці, та вона й справді мала дуже похмурий вигляд, особливо для людей в їхньому становищі. Решту я відправив на свою дачу, яку раніше описав уже досить докладно. Завдяки високій огорожі вона теж була досить надійним місцем ув’язнення, тим більше, що бранці були зв’язані й знали, що від їхньої поведінки залежить їхня доля.

Другого дня вранці я послав до них на переговори капітана. Він мав промацати грунт: розвідати і потім повідомити мене, наскільки можна довіряти цим людям і чи не ризиковано буде взяти їх з собою на корабель. Він сказав їм про заподіяну йому образу та про сумні наслідки, до яких вона їх призвела; сказав, що хоч губернатор і помилував їх тепер, та коли корабель прийде в Англію, їх, безперечно, повісять; але якщо вони допоможуть йому в такій справедливій справі, як відвоювання корабля в заколотників, то губернатор подбає, щоб їх помилували.

Легко уявити собі, з якою охотою прийняли цю пропозицію люди, що майже втратили надію врятуватись. Вони попадали навколішки до ніг капітана, заприсяглись додержувати вірності йому до останньої краплі крові і заявили, що коли він виклопоче їм помилування, то вони довіку вважатимуть себе за його неоплатних боржників, шануватимуть його, як батька, і підуть за ним хоч на край світу. «Гаразд, — мовив їм капітан, — все це я перекажу губернаторові і, зі свого боку, проситиму за вас перед ним». Прийшовши до мене, він розповів про їхній настрій, а наприкінці висловив глибоку певність, що на вірність цих людей можна цілком покластися.

Проте, для більшої надійності, я запропонував капітанові вернутись до матросів, вибрати з них п’ятьох і сказати їм, що нам не бракує людей і що, вибираючи цих п’ятьох у помічники, він робить їм ласку, а інших двох разом із тими трьома, що сидять у замку (тобто в моїй печері), губернатор залишить у себе як заложників, і якщо вони зламають свою присягу, то всі заложники будуть повішені на березі.

Цей суворий захід показав їм, що з губернатором жарти погані. їм не було з чого вибирати і довелося скоритись. Тепер уже самі заложники й капітан мали застерегти п’ятьох, щоб вони не порушили свого слова.

Отже, для експедиції ми мали такі бойові сили: 1) капітан, його помічник і пасажир; 2) двоє полонених із першої ватаги, яким, за порукою капітана, я вернув волю й зброю; 3) ще двоє полонених, яких я був посадив зв’язаними на дачу, а тепер звільнив, теж на прохання капітана; 4) нарешті, п’ятеро звільнених останніми. Всього — дванадцять чоловік, крім п’ятьох, що залишились у печері заложниками.

Я спитав капітана, чи вважає він за можливе атакувати корабель цими силами, бо мені й П’ятниці незручно буде відлучатись: у нас на руках залишились сім чоловік, яких треба тримати нарізно й харчувати, так що роботи у нас буде досить.

П’ятьох заложників, що сиділи в печері, я вирішив нікуди не пускати. Двічі на день П’ятниця давав їм їжу й питво; двоє інших полонених приносили харчі на певне місце, і звідти П’ятниця брав їх.

Тям двом заложникам я показався в супроводі капітана. Він їм сказав, що я — довірена особа губернатора, мені доручено наглядати за полоненими, без мого дозволу вони не мають права нікуди відлучатись, і при першому ж непослуху їх закують у кайдани й посадять у замок. Протягом усього цього часу я жодного разу не видавав їм себе за Губернатора, і мені легко було грати роль іншої особи; при кожній нагоді я не забував говорити про губернатора, гарнізон, замок тощо.

Тепер капітан міг безперешкодно спорядити два човни, полагодити пробоїну в одному з них та підібрати для них команду. Він призначив командиром однієї шлюпки свого пасажира і дав йому чотирьох чоловік; а сам зі своїм помічником і з п’ятьма матросами сів у другу шлюпку. Вони розрахували час так точно, що підійшли до корабля опівночі. Коли з корабля вже можна було їх почути, капітан наказав Робінсонові гукнути до екіпажу й сказати, що вони привезли людей та шлюпку і що їм довелось довго шукати їх; і ще розповісти їм що-небудь, аби тільки відвернути їхню увагу балачками, а тим часом пристати до борту. Капітан з помічником перші збігли на палубу і прикладами рушниць збили з ніг другого помічника капітана та корабельного тесляра. При підтримці своїх матросів вони захопили в полон усіх, хто був на палубі та па шканцях, а потім почали замикати люки, щоб затримати решту внизу. Тим часом