Читати книгу - "Томасина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лорі схилилася над ліжком, узяла дівчинку на руки, підняла її і прихилилася до неї головою. Ця картина пробудила у Мак-Дьюї таку невимовну ніжність, що йому здавалося: ще трохи — і серце його розірветься від щастя. Лорі по-турецьки всілася на долівці, пригорнула дитину до себе і притулилася щокою до її волосся, достоту так, як Мак-Дьюї уявляв собі цей момент. Хоча він не міг передбачити, що це видовище виявиться настільки приємним; що Лорі шепотітиме на вушко дівчинці пестливі слова і буде гладити, гойдати, наче рідну. Не міг він передбачити ані мольби, що лоскотала горло, ані любові, що лилася без жодної міри, ані речей, що промовляли Лоріні вуста, торкаючись волосся та щоки недужої дитини, ані нав’язливої древньої колисанки, яку вона співала Мері до щему приємним голосом:
Хобхан, хобхан, горрі о гоу, Горрі о гоу, горрі о гоу; Хобхан, хобхан, горрі о гоу, Отут лежала крихітка моя. Отут лежала крихітка моя — Отут-отут, отут-отут…Проспівавши половину другого куплета, вона раптом замовкла, ще міцніше притиснула дівчинку до себе, обернула до Мак-Дьюї спотворене мукою лице — і мовила:
— Ендрю! Її лишилося так мало…
Смертельний страх пробрав Мак-Дьюї, на чолі його проступили великі краплі поту. То що, це не була остання битва? Невже Мері-Pya настільки встигла віддалитися від них? І може, уже надто пізно? Навіть Лорі виявилось не під силу втримати дівчинку чи повернути назад.
Кімнату освітив сліпучий спалах, потім оглушливо гримнуло і зірвався різкий вітер. Барабанний дріб важких дощових крапель ставав чимраз частішим, аж поки остаточно злився у суцільний шум зливи. Гроза над долиною набирала сили.
29Ха-ха! Ну, як вам моя гроза?
Сказати, що я про це думаю? Я не люблю грозу. Я ненавиджу грозу. Гроза лякає мене до смерті. Терпіти не можу гроз. Від грози кожна шерстинка на моєму хутрі стає дибки; в такі моменти я не можу зосередитись і вся, від кінчика хвоста й до носа, аж тріщу — така я наелектризована.
Казала ж я вам, що тільки-но стану богинею, як покажу, на що я здатна. У мене досить сили, аби видобувати з неба дощі, громи та блискавки. А втім, я навіть гадки не мала, що в мене вийде отаке.
Між іншим, це вже не перший випадок, коли я витворю щось божественне, а потім сиджу і тремчу. Ага, вас дивує, що нам, богам, знайоме почуття страху? Так хіба не ви створили нас силою вашої уяви, хіба не ви надали нам подобу летючих птахів і ходячих тварин? Чого ж тоді дивуєтеся?
Божеством я була — божеством залишилася. Та коли вже начистоту, то для однієї невеличкої кішки цього трохи забагато. Бо це зобов’язує тебе.
Скільки разів у сиву давнину, перебуваючи у священному храмі Хуфу мого безцінного Бубастіса, я просто гинула з нудьги, що неминуча при моєму ремеслі; мене діймали людські юрми, що наводняли храмове подвір’я, благуваті чоловіки та жінки, що падали переді мною ниць та засипали подарунками;
і дратували галас, співи, дим від фіміаму та загальна метушня.
А знаєте, що я дозволяла собі подеколи у самісінький розпал нестерпного ґвалту, коли від звуків барабанів, флейт, цимбалів і систр здригалися храмові стіни, а мої жриці співали, танцювали та розмахували пальмовим гіллям? Я просто сиділа у себе в святилищі, на троні із золота й смарагдів, і вмивалася, начхавши на всі справи. І коли до мене приходили та просили зробити кілька чудес, я навіть лапою не ворушила.
Мені хотілося відволіктися від грози. Лорі кудись пішла. Вона погодувала нас і всіх позамикала. Мене, ясна річ, у будинку, решту — в сараї. За вікном спалахують блискавиці, а від гуркоту грому закладає вуха. Я заварила всю цю кашу навмисно, аби допомогти Рудобородому, та хай там як, я боюся цієї грози. Мабуть, я так утішилась поверненням колишньої моці, що трохи перегнула палицю. Та магія є магія, і що вже зроблено, те зроблено. Можна вивільнити силу чарів, а от пустити їх у зворотному напрямі — це вже ні. Не будь я богинею, я б давно вже піднялась нагору та забилась під Лоріне ліжко. Та хоч би що казали ви і хоч би що думала я, богині не ховаються під ліжками.
О, яка страшна блискавка! Я думаю, можна просто піднятися нагору і поглянути…
І знаєте, що я знайшла?
Я з’ясувала джерело того солодкого, прекрасного, невимовного, ностальгічного запаху, що навівав такі сумні та милі серцю сни тієї ночі, коли мене вперше пустили до опочивальні Лорі. І заразом я відшукала пречудову схованку від страшної грози, в якій можна було зачаїтися і при цьому не втрачати почуття власної гідності; якраз таку, які ми полюбляємо.
Я знайшла цю схованку в Лоріному комоді. Мабуть, того дня вона вдягалася поспіхом, адже одна шухляда залишилася висунута, якраз настільки, що я змогла прослизнути всередину.
І там я почула цей запах. Я не знаю, що це пахне, у Єгипті нічого подібного не було. Цей запах належав якійсь траві, якою був напханий невеличкий мішечок. Я вдихала і вдихала його, і він напоював мене невимовним блаженством та насолодою.
У шухляді поскладано м’який одяг, мені на ньому затишно і зручно; сюди не проникають спалахи блискавиці, та й грім тут лунає не так оглушливо і грізно.
Ну як, розумна я богиня?
Тут я й заночую. Мені хотілося ще раз побачити ті сни, які навіває цей невимовний аромат. У цій шухляді зручно, тепло і спокійно. Колишні страхи відступають, і мене огортає дрімота. Мій ніс уткнувся в пахучий мішечок, і все моє тіло аж дрижить від мурчання. Лютуй, лютуй, моя гроза, лютуй заради всього, що стосується Сехмет-Баст-Ра.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Томасина», після закриття браузера.