Читати книгу - "Острів Каміно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У вівторок, 5 липня, натовпи зникли, й пляжі знову спорожніли. Острів поволі прокидався під яскравими променями сонця, намагаючись подолати похмілля після довгого святкового вікенду. Мерсер лежала на канапі, читаючи книжку під назвою «Паризька дружина», коли пролунав сигнал оповіщення про отриманий електронний лист. Писав Брюс: «Загляньте в магазин, коли наступного разу будете в місті».
Мерсер відповіла: «Гаразд. Щось трапилося?». «Щось весь час трапляється,— відповів він.— Маю для вас невеличкий подарунок». «Я зараз усе одно нудьгую,— зізналася вона.— Буду десь за годину».
Коли вона ввійшла в магазин, там було порожньо. Продавчиня за передньою стійкою кивнула їй, проте здавалася надто сонною для розмов. Мерсер піднялася нагору, замовила лате й узяла газету. За кілька хвилин вона почула кроки на сходах і зрозуміла, що йде Брюс. Сьогодні він був у костюмі в жовту смужку й маленькій синьо-зеленій краватці-метелику і, як завжди, мав бездоганний вигляд. Брюс узяв собі каву, і вони вийшли на балкон, що нависав над тротуаром уздовж Третьої вулиці. Більше нікого там не було. Влаштувавшись у затінку за столиком під стельовим вентилятором, вони зробили по ковтку, і Брюс простягнув їй свій подарунок. Це явно була книга, загорнута у фірмовий синьо-білий папір магазину. Мерсер зірвала папір і поглянула: то був «Клуб веселощів і удачі» Емі Тан.
— Це підписане перше видання,— пояснив він.— Ви казали, що це одна з ваших улюблених сучасних письменниць, тому я відшукав для вас цей примірник.
Мерсер мов заціпило. Вона гадки не мала, скільки могла коштувати ця книга, й не збиралася про це питати, проте, вочевидь, це було цінне перше видання.
— Я навіть не знаю, що сказати, Брюсе.
— «Дякую» завжди працює.
— Цього явно недостатньо. Я правда не можу прийняти такий подарунок.
— Уже запізно. Я купив його й подарував вам. Хай це буде подарунком з нагоди вашого приїзду на острів.
— Дуже вам дякую.
— Радий вам догодити. Тираж; першого видання становив тридцять тисяч примірників, тому це не така вже й рідкість. А сукупні продажі примірників у твердій обкладинці склали півмільйона доларів.
— А Емі Тан була тут, у магазині?
— Ні— вона взагалі рідко влаштовує турне.
— Це просто неймовірно, Брюсе. Не треба було цього робити.
— Ну, а я все ж зробив — і тепер вашу колекцію розпочато.
Мерсер засміялася й поклала книгу перед собою на стіл.
— Збирати перші видання — це справа не для мене. Вони мені просто не по кишені.
— Знаєте, я теж ніколи не мріяв стати колекціонером. Просто так вийшло, — сказав Брюс і, поглянувши на годинник, поцікавився:— Ви не поспішаєте?
— Я — письменниця, яка не має жодних дедлайнів.
— Чудово. Я вам розповім історію, яку давно нікому не розповідав, — про те, як я почав збирати свою колекцію.
Він зробив ковток, відкинувся на спинку стільця і, поклавши ногу на ногу, узявся розповідати, як після смерті батька знайшов його рідкісні книги й поцупив кілька з них.
VЗустріч за кавою перетворилася на побачення за обідом. Вони пішки вирушили до ресторану в гавані й сіли за столик усередині, де було значно прохолодніше. Брюс, як і зазвичай на своїх ділових обідах, замовив пляшку вина, цього разу Шаблі. Мерсер схвалила вибір, а з їжі вони взяли тільки салати. Брюс заговорив про Ноель і розповів, що вона через день йому дзвонить і що її полювання на антикваріат іде добре.
Мерсер подумала, чи не запитати, як справи у її французького бойфренда. Вона ніяк не могла повірити в те, що вони не приховували одне від одного своїх зв’язків на стороні. Може, у Франції це і вважалося за норму, але Мерсер досі ніколи не зустрічала пару, яка так терпимо ставилася б до зрад одне одного. Звісно, вона знала людей, які мали зв’язки на стороні, але коли їх на цьому ловили їхні партнери, ні про яку терпимість не могло бути й мови. З одного боку, її майже захоплювала їхня здатність любити настільки, щоб бути в змозі дозволити одне одному відкрито крутити стосунки з іншими; але з іншого, через своє південне виховання вона ставилася до такої розгнузданості з певним засудженням.
— А можна дещо спитати?— Мерсер вирішила змінити тему.— Яким чином Талія розпочинала у своїй книзі розповідь про Зельду Фіцджеральд і Гемінґвея? Яка була перша сцена?
Брюс широко посміхнувся й витер губи серветкою.
— Ну-ну, бачу, у вас нарешті пішла справа. Вас дійсно зацікавила ця ідея?
— Можливо. Я прочитала дві книжки про Фіцджеральдів і Гемінґвеїв у Парижі й придбала ще кілька.
— Придбали?
— На «Амазоні». Ви ж знаєте,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Каміно», після закриття браузера.