Читати книгу - "ГЧ"

і Вітковському віримо. Вони певні, що завалять нас на лампах. Ну й нехай! Тут ми удамо, нібито піддаємося, щоб вони не вигадали якоїсь нової, несподіваної каверзи, не стали б на перешкоді в чомусь іншому. А поки вони мудруватимуть з лампами, ми спокійненько, але не дуже гаючись, добудуємо всю машину. Отоді й підемо до наркома, покажемо йому всі каверзи, які вони встигнуть вигадати. Ох, і торохне ж він тоді по цьому дяді — мокрого місця не залишиться! І лампи будуть відразу. Напевне будуть, він нам повірить!

— З-звичайно, повірить, ми ж не обдурюємо, — згодився Микола, прояснівши. Перед ним знову розіслалася голуба далина.

— Поспішати треба з машиною, — закінчив директор. — Темпи вирішують усе!

Через кілька днів сталася подія, яка, очевидно, визначила наперед результат боротьби.

Десь опівдні Храпову подзвонив секретар наркома і попросив негайно послати до нього інженера Тунгусова, по можливості, з усіма матеріалами про його генераторні лампи.

Хвилин через двадцять після цієї розмови Микола ввійшов у приймальну. Секретар зразу ж підвівся, сказав: «Ходімо» — і без попередження відчинив перед ним двері в кабінет. Було ясно, що він діє за інструкціями. Уже це насторожило Миколу.

— Будь ласка, Миколо Арсеновичу, — сказав нарком таким нейтральним, буденним тоном, наче запрошував одного з своїх постійних співробітників, з яким тільки що бачився.

Микола все помітив і врахував; нарком був не сам. З-за спинки крісла стирчала голова з круглою, мов циркулем обведеною лисиною на маківці і вузькі обвислі плечі.

— Оце і є той інженер, про якого я говорив, — сказав нарком голові. — Ламповик. Познайомтесь, Микола Арсенович, це професор Акулов, чули, звичайно…

— Аякже… Читав, знаю праці професора… — Тепер Микола зрозумів майже все. Чоловік, що підвівся з крісла, довгий, весь витягнений, наче прокатаний під валками блюмінга, був відомим авторитетом в електроніці. Правда, власних творчих досягнень у нього не було, але ім’я його часто мелькало в спеціальній пресі, — він діяльно «брав участь», рецензував, реферував, виступав, консультував, компілював, популяризував…

— Товариш Акулов був на ламповому заводі у своїх справах, — вів далі нарком, — і випадково ознайомився там з одним замовленням на генераторні лампи, які, на його думку, спроектовані неграмотно. Професор вважав своїм обов’язком застерегти мене, оскільки ми зустрілися в його справі. От я й вирішив викликати вас… До речі, професоре, хто там звернув вашу увагу на помилку? І чому вони не опротестували замовлення?

— Помилку знайшов я сам, випадково, — низько в ніс загудів, як з бочки, професор. — Побачив на столі робочі креслення, ну, око набите, помітив одразу… Проконсультував. Прізвищ, на жаль, не запам’ятав, люди незнайомі… Здається, тепер збираються протестувати.

Миколі стало ясно: нарком піддав йому цього професора на розправу. Гаразд!

— Про які, власне, лампи йде мова? — спитав він.

— Генераторні, ультрависокочастотні. Микола дістав з портфеля синьку, розгорнув.

— Ці?

— Дозвольте… здається… так, вони самі.

— Так. Що ж ви тут знаходите?

— Як!? — професор майже обурено вп’явся очима в Миколу. — Ви хочете, щоб ми зайнялися розглядом тут, зараз, заважаючи народному комісарові?! — він витяг з кишені годинник. — Нарешті, я не маю часу…

— Нічого, нічого, — перебив його нарком. — Я прошу ваб трохи затриматись. Для мене дуже важливо з’ясувати це питання зараз.

— Отже, професоре?.. — спокійно сказав Микола.

— Гаразд, — прогудів той, нервово знову надіваючи окуляри. — Я тільки сформулюю основне. Така лампа не працюватиме. А якщо й працюватиме, то лише при слабкому режимі і з наймізернішим ККД. Профан, який її конструював, допустив елементарну помилку. Ну ось гляньте. Погодьтеся, що при такому розташуванні електродів, як тут, — довгі, наче сосиски, пальці обох рук професора химерно сплелися над схемою, зображаючи електроди, — неминуче виникне так звана паразитна ємкість.

— Безперечно, професоре. Ви маєте цілковиту рацію, — з перебільшеним захопленням підтакнув Микола.

— Ну, от бачите! А паразитна ємкість — шкідливе явище, що паралізує генерацію. Боротьба з ним становить основне завдання в сучасній електроніці.

— Так… А знаєте, професоре, є така рослина — блекота. Дуже шкідливе явище природи, викликає отруєння, галюцинації, запаморочення, навіть смерть. Або, скажімо, пліснява. Або отруйна змія, — що є шкідливіше! А от люди вивчили, опанували ці шкідливі явища її перетворили їх у джерела могутніх засобів для лікування хвороб. А тертя! Адже боротьба з ним «становить основне завдання» протягом усієї історії техніки. Але якби не було тертя, ми не мали б транспорту, та й ніжками не змогли б пересуватися по землі…

Нарком сидів, одкинувшись у своєму кріслі, і з очевидним зацікавленням стежив за поєдинком. Професор Акулов відчував, що його б’ють, що нарком заохочує це побиття, і земля під ним тремтіла. Він болісно шукав способу вийти з гри, в якій збирався зробити всього один, не зовсім чистий, але вигідний хід, що здавався йому таким простим і безпечним…

— Природа не знає ні шкідливих, ні корисних явищ, — вів далі Микола, — Шкідливим ми вважаємо все те, чого ще не освоїли, не поставили собі на службу, так же, професоре?

— Гаразд, — з зусиллям вдаючи, що йому нудно слухати, заперечив, нарешті, Акулов, — але паразитна ємкість тому й названа паразитною, що вона існує за рахунок нормальної роботи контура. Так же, любий мій?

— А я не називаю її паразитною. У мене вона взята до уваги, розрахована й поставлена на службу процесові генерації як величина, кратна ємкості ідеального контура. Більше того, моя лампа тільки тому й може працювати, що…

— Ваша лампа?..

— Так, моя. Я й є той самий профан, який її сконструював.

— Пробачте… — професор роблено засміявся, холодіючи всередині, тепер він зрозумів, що рятунку немає — Я не знав…

— Дарма. — Микола вже бачив, що пора кінчати. — Скажіть, професоре, ви, очевидно, не ознайомилися з технічним розрахунком цієї лампи? Ось він. Тут все пояснено. Як бачите — математика.