Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тайники розкриваються вночі 📚 - Українською

Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тайники розкриваються вночі" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 88
Перейти на сторінку:
як у його очах несподівано зажевріли іронічні вогники. Адже він добре знав, якого облизня спіймав лейтенант у Москві.

Але він не все знав. Надійшла черга посміхнутися й оперативникові.

— А скільки ви дали хабара Нємченкові за те клопотання?

Штром витріщив очі.

— А скільки в Союзпостачі?.. Подивіться документи, — і Юрій витяг з столу копії нарядів, зізнань, фотографій, на яких зафіксовано злочин Штрома під час другої поїздки до Москви, коли він, заспокоєний «перемогою» над молодим опоративииком, найменше чекав цього.

З обличчя постачальника збіг посміх, навіть бородавки на лобі зблідли.

— Знаєте що, дорогий, — раптом рішуче сказав він. — Давайте поговоримо щиро. Хочете? Тільки, так би мовити, неофіціально… Нам доведеться, певно, ще не один раз зустрічатися. Я радий, що саме з вами розмовляю. Отже, пропоную джентльменську угоду: я вам розповім про все. Про таке, чого ви ніколи й ні від кого не почуєте. Але ви на цей час відкладаєте ручку і нічого не записуєте. Це неофіційна частина, так би мовити. Потім вдвох і вирішуємо, що записується у протокол, і я підписую… Якщо згодні, починаю…

Юрій подумав і кивнув головою. Штром провів долонею по своєму обличчю і сказав:

— Преси!.. А як же фабриці без них? Державне підприємство ми без року тиждень. Все устаткування, фонди тощо перейшли в спадщину від артілі. А ви знаєте, що таке була артіль у нашій промисловості? Попелюшка! Пасербиця. Верстати — в останню чергу. Сировина сяка-така. Фінансування — аби тільки дихали.

А плани — давай. Давай, давай! Державній фабриці все планується, все занаряджується, а нам — що з носа спаде…

— Ви вже не перший рік державна фабрика, — зауважив Гармаш, — якщо навіть і взяти до уваги вашу скаргу на постачання артілей.

— Це, так би мовити, історія, минуле… Для того, щоб зрозуміти сучасне… Але артіль працювала, продукцію давала, план виконувала й перевиконувала. Чиїми руками, чиїм мозком усе це добувалося, чиїми нервами? Штрома, Басистого, Бородкіна… Ми собі сушили голови, як виконати план, як дати людям потрібний ширвжиток, хоч сякі-такі босоніжки, спіднички, берети, сумочки, плащі, скатертини, дітям — іграшки і всілякі інші дрібнички…

— Ого! — не стримався Юрій.

— От вам «ого»! Це наше виробництво. А інші артілі давали кофточки, панчохи чи взуття, одне слово, одягали і взували людей. Буквально з повітря ткали, в'язали, шили, штампували! Ночами не спали, мозок собі викручували, де і як що-небудь роздобути… Ну, а за спасибі ніхто й дулю не дасть… То як, по-вашому, ділові люди шкоду державі принесли? Ми корисну справу робили, себе не жаліючи…

— Може, собі не жаліючи, — знову не стримався від іронії лейтенант. — А вас, махінаторів, кривдять, правда? Не цінують! Орденів не дають, пам'ятників не ставлять. До відповідальності притягають… Яка несправедливість!.. Може, так і запишемо у протокол?

— Ні, ні! — змахнув рукою Штром. — Писати не треба. Це просто так. Щоб ви мене надалі правильно розуміли. І щоб інших теж розуміли, тих, з якими доведеться справу мати. Коли ви на такій роботі. Так би мовити, дружня порада молодому працівникові, який повинен знати життя.

— Дякую, — голосно сказав Юрій. Зухвалість Штрома вже навіть не сердила, а смішила його. — А про конкретні преси, які ви добули за хабар, розкажете?

На цей раз Штром не розгубився.

— Подумайте, кому шкода від того, що ми забрали на воронезькій фабриці те, що лежало без діла? Всі тільки виграли: державі вигідніше, щоб верстати працювали і давали продукцію, а не іржавіли на подвір'ї, нашим робітникам добре, бо заробіток мали, ну, звичайно, і керівництву фабрики приємно…

— Приємно, — похитав головою Гармаш. — Знаєте що, Марку Аврелійовичу, давайте умовимось: ви не будете турбуватися про державу. А щодо того, ніби всі виграли від ваших махінацій, то якраз усе навпаки. І ви це прекрасно знаєте… Але запишемо тільки одне: ви визнаєте, що давали хабарі за преси.

— Ні, ні, не поспішайте записувати, — благально склав руки Штром. — Це ви завжди встигнете… Давали ж тільки, щоб узяти нам, а не іншій фабриці, з іншої республіки.

— З патріотичних мотивів? — Юрія знову брало зло. — Не вдавайте із себе борця за інтереси трудящих! Дуже неприємно слухати… Ось почитайте свідчення Артюхової. За ваші хабарі на воронезькій фабриці демонтували як непридатні і списали хороші преси. Ви й це знаєте. Також знаєте, що цих пресів не вистачає. Але ви хотіли собі «урвати» їх, щоб заробити на цьому… Яка продуктивність такого преса на вашій фабриці?..

— Босоніжок, скажімо, сотні півтори-дві за зміну.

— Сто тридцять пар, — уточнив Юрій. — А на воронезькій фабриці — сто дев'яносто — двісті. Хто виграв і хто втратив від ваших махінацій?

Постачальник мовчки знизав плечима.

— Втратила держава, люди, ті самі, за яких ви нібито вболіваєте… Ви обікрали їх…

— Ну, знаєте, — обурився Штром. — Я ні до кого в кишеню не ліз!..

— Ще й як, Марку Аврелійовичу!.. Не удавайте, ніби ви цього не розумієте… За скільки продавалися «ліві» — спідниця-криполін, пара босоніжок чи берет?..

— Усі продавалися однаково, — вихопилося у Штрома, і він раптом зашарівся так, що з рудого став червоним. — Я маю на увазі, що не було в нас ні «лівої», ні «правої» продукції, — намагався викрутитися він, зрозумівши, що необачно визнав продаж через крамницю краденої продукції.

— Це ми вже запишемо, — рішуче зауважив Юрій, беручи ручку. — Моє запитання і вашу відповідь.

— Ви порушуєте угоду, — заперечив Штром.

— Можете не підписувати…

Штром махнув рукою.

— Ви вважаєте, що не обкрадали людину, яка купувала в крамниці «вашу» продукцію по державній ціні? Скільки коштує, скажімо, берет?

— Півтора карбованця.

— А собівартість?

— Ну, копійок п'ятдесят-шістдесят. Але ж і держава продає по півтора!

— По-перше, держава повертає трудящому цю різницю у вигляді дитсадка, школи, поліклініки, стадіону, парку, будинку відпочинку тощо, а ви, здається, нікому з покупців не повернули й копійки. По-друге, і ті п'ятдесят копійок, які державна

1 ... 79 80 81 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тайники розкриваються вночі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тайники розкриваються вночі"