Читати книгу - "Марiя"

Олександр Іванович усе бачив, розумів і нічого не міг поробити з не менш норовливими і упертими «виховательками».

Все ж таки любов Мейзенбуг перемогла. Він відпустив Ольгу з Мейзенбуг у Париж. Мейзенбуг і Оля були щасливі —любов була взаємна! А у нього на серці щеміло. Ольга виростала поза російським впливом. І хоч писав він наче жартома, він насправді жадав і сподівався, що добрі душі, рідні, руські, приголублять його дочку.

Як він хотів виростити, виховати своїх дітей люблячими свою батьківщину, рідну мову, рідний народ, спадкоємцями його багатства — роботи! Не виходило це аж ніяк!

Ще писав Герцен, що до Парижа їде його знайома російська пара — Агренєви. Він — тенор, вступає до паризької італійської опери — добре було б його звести з madame Viardot, а вона — дуже гарна жінка, пише англійські вірші, які, правда, Герцену не подобаються, але ще перекладає англійською мовою Марка Вовчка — це вже добре!

«Зведіть їх, це буде корисно для пропаганди російської літератури і для розвитку художницького такту в Агренєвої...»

«Хай там що завгодно плещуть про Марка Вовчка, — подумав він, — а письменниця вона — дай боже!»

2

«Які ж бо вони славні створіннячка, усі ці дітки», — подумала Марія, обводячи поглядом усіх за столом.

Діти були різного віку — від чотирьох до сімнадцяти.

Сімнадцятирічна Полінетт — дочка Тургенева — сидить на хазяйському місці й порядкує, їй непомітно допомагають батько й гувернантка miss Innis. Особливо батько — він підказує стиха, що кому запропонувати, і сам, помітивши, що кому подобається, з задоволенням підкладає ще й ще.

Навпроти них сидять маленький чотирирічний Поль Віардо і такий же дорослий П'єр Тургенев — молодший син славетного вигнанця Миколи Тургенева, а обабіч — десятирічна Опенька Герцен і шестирічна Маріанна Віардо, а на другій стороні — ровесники: Клоді Віардо і Богдась Маркович.

Ще за столом Марія Олександрівна, m-lle Мейзенбуг, і коло Поля — гувернантка дітей Віардо. Але, не змовляючись, дорослі намагаються аж ніяк не заважати дітям, не роблять їм зауважень і застережень ані вголос, ані пошепки, не заводять своїх дорослих розмов, а Іван Сергійович розповідає цілком серйозно різні смішні історії. «Дорослі» усі свої. Господиня столу, хоча вже не дитина, але ж майже дівчинка, і всі діти почувають себе легко й вільно, особливо стає весело, коли після закуски їм наливають по чарочці легкого винця. Тільки в чарочку Поля — шипучої водички.

Усі дуже нарядні. Богдасеві так личить його вишита українська сорочка, з якої він, правда, трохи виріс.

«Треба буде вишити нову, — занотовує собі в думках Марія, — я ж цю ще в Немирові на виріст вишивала й шила».

І вона, і хлопчик люблять цю сорочечку, і він її одягає лише у визначні дні.

Діти з насолодою уминають смачні пиріжки, а коли вже подають десерт — торт і фрукти, — можна подумати, що вони ніколи такого не їли, навіть дівчатка Віардо, — такий вирвався зойк захоплення! Гувернантка все ж таки хотіла спинити Клоді, але Іван Сергійович очима її зупинив. Йому так приємно, що діти тримаються невимушене, за столом царює щебетання і сміх, і найдужче цьому сприяє Богдась! А від нього не відстає улюблениця Івана Сергійовича — Клоді.

Інколи Марія ловить швидкий ревнивий погляд Поліночки. Взагалі дівчина в якомусь нерівному настрої. То вона від усього серця привітно пригощає малечу, особливо Оленьку Герцен і Богдася, розпитує Оленьку про Лондон, і Іван Сергійович радіє, що його дочка така гостинна, мила. То раптом немов якась хмарка набігає на її темні, майже чорні очі, — певне, материнські, обличчям вона схожа на батька, — і вона немов не знає, що їй робити далі. Це тоді, коли Клоді і Маріанна поводяться запанібрата з її батьком, і він так явно задоволений з цього. Але вона вмить перемагає себе й знову жартує з малечею.

Ні, ні, «дитячий обід», різдвяний обід, дуже вдався! А по обіді — концерт. Спочатку заграла веселий екосез сама юна господиня, щоб гості не соромилися виступати, а потім були вже виступи всіх гостей. Клоді і Маріанна одягли в кімнаті Полінетт іспанські хустки і вистрибнули, клацаючи кастаньєтами, — ефект був надзвичайний! Ольга не готувалась до виступів, але пошепотілась із Мальвідою Мейзенбуг і продекламувала якийсь англійський вірш. Треба було й Богдасеві виступити. Він міг що завгодно — і протанцювати, і вірш сказати, і проспівати. Він трохи поміркував і сказав статечно:

— Я краще заспіваю! Мамо, ти мені заграєш!

І хоч ніхто з дітей не зрозумів слів, усім подобалось, як він проспівав, притоптуючи каблучками:

І шумить, і гуде,

Дрібен дощик іде!

Марії було приємно від того, як він виступив і як вільно з усіма белькоче по-французьки.

А потім танцювали всі разом, усі дуже розвеселилися, і коли грали в фанти, Івану Сергійовичу випало бути ведмедем. І він справді поліз накарачках і рикав по-ведмежому! А Клоді закричала, що вона хоче поїздити верхи на ведмеді, як у цирку, і Іван Сергійович посадив її на спину, але тоді закричала й Маріанна. Іван Сергійович сказав, що він усіх-усіх дітей по черзі покатає на своїй спині. І справді, катав і Клоді, і Маріанну, і Ольгу, й Богдася. Богдась так здорово вигукував при цьому, що Поль злякався і не хотів сідати.