Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач 📚 - Українською

Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заповіт мисливця" автора Рудольф Рудольфович Лускач. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 111
Перейти на сторінку:
Олега, але, дізнавшись про таємницю, він зрозумів усе. Розповідь геолога буквально приголомшила сибіряка. Похитавши головою, він пробурмотів щось невиразне, потім прокашлявся й повагом, якомога спокійніше, заговорив:

— Та це ж прямо роман з продовженням, і ми, напевне, герої передостаннього розділу. Тепер треба подбати, щоб ми стали авторами заключної частини.

— Це ми доручаємо вам, Петре Андрійовичу, — сказав я. — Адже краще за вас ніхто не знає літописів тайги. Тому тільки ви зможете знайти найкраще продовження та закінчення цієї історії.

— Що ж, тайгу я знаю, а от як ці волоцюги так швидко тут опинились і що вони замишляють — цього й сам чорт не знає. Але підозрівати, що Єменка — зрадник, вважати його за спільника отих нікчем — нерозумно. За Єменку я ручусь головою! Треба шукати когось іншого.

— Може, ви когось уже маєте на увазі? — схвильовано запитав Олег.

— Нікого і нічого я не маю на увазі. Але це не означає, що до ранку не дійду якогось висновку. Раджу й вам не сушити більше голови і спокійно спати. Вночі ніхто не нападає. Наші собаки — чудові сторожі, вони вмить розбудять, як тільки хтось підійде до табору…

— Цього ми не боїмося, — перебив геолог. — Ми не страхополохи. Але ще раз просимо вас: нікому — ні слова.

— Хай буде по-вашому, хоч я не певен, що це правильно. Без участі інших обійтися буде нелегко. А втім, усе можна буде пояснити тим, що ми не гарантовані від нового нападу банди! Отже, завтра я оголошую надзвичайний стан. А тепер на добраніч!

Коли Чижов пішов, Олег замислився. Здається, хлопець був не дуже вдоволений прийнятим рішенням, бо сухо сказав:

— На Петра Андрійовича найбільше враження, бачу, справила розповідь про минуле. А те, що буде зі мною далі, його мало турбує.

— Я б цього не сказав. Ви повинні розуміти, що він сибіряк, мисливець з тайги і, мабуть, не вперше переживає важкі хвилини та небезпечні пригоди, його спокій саме свідчить про витримку. Невже було б краще, якби він розхвилювався і втратив рівновагу? Досить і того, що у вас голова йде обертом, ви збуджені і, мабуть, не заснете. Будьте певні, — Чижов зробить усе можливе для нашої безпеки на шляху до Сурунганських гір. До речі, що означає помітка «Співучі г.»? Може, «Співучі гори»?

— Цілком правильно. Мабуть, це назва, яку дали горам евенки, хоч слово «Сурунган» може бути й тунгуського походження. Що саме воно означає, я так і не знаю.

— У Єменки не питали?

— Не питав. Зрадів, що й він, і Чижов легко здогадалися, про які гори йдеться, хоч жодна з карт назви «Сурунган» не дає. Та я запитаю в нього.

— Тепер це якраз вчасно. Можливо, назва «Співучі» або «Сурунган» щось вам пояснить. А зараз я пораджу те, що й Чижов: спати. Вам потрібен спокій і сон. На добраніч!

Не знаю, коли заснув Олег, бо я, зручно влаштувавшись у спальному мішку, відразу ж заснув і прокинувся тільки вранці, під знайоме «кукурікання» Чижова.

Петро Андрійович був дуже веселий і, здавалося, зовсім безтурботний. За сніданком він підвівся, поплескав у долоні і проголосив:

— Товариство, прошу уваги. Скликається чергова, але надзвичайно важлива нарада. Керуючись відомим прислів'ям, що ранок від вечора мудріший і що сон — хороший порадник, я вирішив об'явити надзвичайний стан. — При цих словах він обвів усіх нас поглядом і, не чекаючи, хто що скаже, говорив далі: — Несподіваний напад, якого ми зазнали, напевне, вчинила якась банда: можливо, що її лігво міститься десь у цих найглухіших місцях тайги. Не буду гадати, звідки вона тут узялася і що це за люди, але констатую незаперечний факт: бандити тут є. Хто може ручитися, що після невдалої спроби вони не повторять нападу? Мабуть, ніхто. Намірів цих волоцюг ми не знаємо, але добре знаємо, що означає ховатися в тайзі, уникаючи людських осель. Напевне, злочинцям не вистачає найнеобхідніших життєвих речей, скажімо, набоїв, та й звичайна сіль — річ, без якої вони обійтися не можуть. Мисливських хатин у цих краях майже немає, розбійникам поживитися нічим. Певно, бандити в такому становищі, що не погребують нічим, аби тільки врятувати життя. Інакше вони б не відважились напасти, бо ж цим викрили себе. Отож будемо стерегтися волоцюг, які опинилися у відчайдушному становищі. Вони небезпечніші від хижого звіра. А тому пропоную виставити головний і бокові дозори, дотримуватись дистанції, в'ючних коней вести слідом за переднім вершником, бо саме в'ючаки можуть приваблювати волоцюг. А найголовніше, ніхто з нас не повинен відставати або відлучатися від інших. Попереду їде Єменка, а замикатиму колону я. Оце й усе. Заперечення будуть?

Усі притихли від несподіванки. Та ось Єменка, ради престижу, напевне, а може, з поваги до Петра Андрійовича, першим висловив свою згоду. Старобор же тим часом шкрябав у голові п'ятірнею і щось мурмотів. Тамара допитливо поглядала то на промовця, то на Олега, який, підтримуючи мене, похмуро мовчав. Озвався тільки Шульгін, заявивши, що запропоновані заходи — зайві. Мовляв, банда, якщо вона взагалі існує, навряд чи відважиться на повторний напад, бо вже видала себе й позбулася ефекту раптовості. Він не новачок в тайзі і знає, що тут можливе, а що ні. Бандити розуміють, що не сьогодні-завтра ми повідомимо відповідні органи про їх появу, а тому вже подалися, мабуть, до інших країв, щоб уникнути можливої зустрічі не тільки з нами, але й з іншими людьми.

Хоч ці аргументи й здавалися серйозними, але Чижов уперто стояв на своєму. За прийнятим у нас звичаєм, він поставив свою пропозицію на голосування. Шульгін був єдиним, хто голосував проти, і йому довелося пристати до загальної думки. Посміхнувшись, лісничий сказав:

— Здається, Петро Андрійович бере на себе функції славетного Дон-Кіхота, не вистачає тільки…

Чижов голосно перебив його:

— Ти маєш на увазі цього воскресителя запорошеного лицарства? Але ж він їздив не сам, у нього був слуга, обачливий Санчо Панса, і ти б для цього підійшов.

Лісничий був здивований такою меткою відповіддю, проте опанував себе і відповів:

— Дозволю собі

1 ... 79 80 81 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"