Читати книгу - "Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова"

- Він говорив чисту правду, - ні краплі не зніяковів Змій. - Тому все зійшлося якнайкраще.

Дітмар нічого не сказав. Тільки зараз він немов включився, намагаючись зрозуміти, як взагалі повівся на такий дивний замовлення? Почуття... З ними не можна чогось припустити. Або складеться, або ні. Але Біла була впевнена. І просила тільки допомоги. Звідки вона знала? Залишається тільки гадати.

- Мені довелося ще діяти через її подругу, - раптом додав Змій, прожувати пиріг. - Ось це було складно.

- Що? Яку подругу?

Він пошукав в кишенях цигарки та мундштук з різьбленням. Такий же чепурний і притягуючий погляд, як і сам Змій. Витяг темну сигаретку, подивився на Дітмара. Ні, рішуче неможливо. Звідки у нього це паскудне вміння домагатися бажаного тільки одним поглядом? Цією щенячого покорою і океаном обіцянок: «Ну останній раз, я більше не буду».

Людвиг сів поруч зі Змієм і поклав голову йому на коліна.

- Оточили, - похмуро зауважив Дітмар. - Скільки разів я говорив, що не можна палити на кухні?

Змій нічого не сказав, але погляд... Довелося зітхнути і махнути рукою. Мовляв, роби, що хочеш.

За кухні поплив аромат тютюну та смородини. Чортів Змій всього Києва не любить простоти ні в чому. Все у нього з подвивертом, навіть куриво.

- Так ось, подруга, - продовжив він як ні в чому не бувало, поклавши долоню на голову Людвигу, прикрившого від задоволення очі. - Олександра Чубач. Вічна шукачка чоловічої уваги, хоча у самій за спиною три розлучення та троє дітей. Вона постійно крутилася поруч з Вітою та потягла її на побачення. Тільки дивом відбулося так, що намалювався залицяльник, який прийшов на побачення з колишнім чоловіком Олександри. Я не виключав можливості, що вони можуть помінятися партнерами.

- Один німецький порнофільм починався так саме, - з кам'яним обличчям сказав Дітмар, розуміючи, що з величезним задоволенням вдихає смородиновий-тютюновий аромат.

- Який ти освічений, - ні краплі не зніяковів Змій, видихаючи сизий дим. - Так ось. Мені довелося в терміновому порядку прибирати Михайла, тому що він міг сплутати всі карти і відвернути Віту від Руслана.

- Прибирати?

- Не так, як ти подумав, - відмахнувся він. - У мене зв'язку. Серед них не тільки корисні і грошові, а й дуже фігурні. Ось одна така фігура й захопила Мишка в свої мережі.

Зрозуміло. Чудово, дуже чудово. Потенційний суперник прибраний легко й красиво. І все одно це було ризиковано.

- Чому в тебе така фізіономія, немов ти все одно чимось незадоволений? - примружився Змій, затягуючись.

- Тому що я більше за таке ніколи не візьмуся, - холодно заявив Дітмар. - І вже тим більше не найму тебе.

- Я хіба не впорався? - невинно поцікавився той.

- Ти впорався. Це мені й не подобається.

- Ні, подобається.

Їх погляди схрестилися. Морський шторм проти чаклунської стали. У повітрі повисло напруження, ще трохи - розлетяться білі іскри. Людвиг підняв голову й невдоволено подивився на обох. Повільно підійшов до господаря, ткнувся мокрим носом в руку.

Дітмар шумно видихнув. Подобається. Подобається, чорт забирай. Це складно заперечувати. Подобається, що є людина, яка вміє працювати. І так, що не підкопаєшся. Хоч при цьому і дуже дивно виглядає. Але самого Дітмара складно назвати нормальним, тому і напарників він підбирає собі по духу.

Змій посміхнувся, примарно так. А потім як ні в чому не бувало заявив:

- Кава закінчилася. Потрібно щось робити.

- Зварити ще, - незворушно відповів Дітмар, піднімаючись зі стільця. - Поки я приєднуюсь, у тебе є час. Я обіцяв Людвигу прогулянку.

Змій нічого не сказав. Але про себе напевно костиляє на всі лади «гостинного» господаря. Людвиг тихенько пішов за ним. Сів, спостерігаючи, як він переодягається.

- З ним інакше не можна, сам розумієш, - сам не знаючи чому, пояснив Дітмар.

Є в Змії щось жахливо шибенникове та... страшне. Навіть самому Дітмару здавалося, що не дуже правильно було підштовхувати Віту і Руслана один до одного. Але Змій... Змій не побачив в цьому нічого поганого.

«Кохання є - розуму не вистачає», - відмахнувся він, коли почув побажання Ангеліни Пилипівни.

Сказав, що буде працювати. І спрацював ж, гад!

Дітмар з подивом дізнався, що Скрипка і футлярчик подали заяву в ЗАГС. Якщо спочатку ці прізвища вводили в подив, то тепер викликали мимовільну посмішку. Головне, щоб Віта не вирішила взяти подвійну, тоді бідні діти.

Коли він повернувся на кухню, Змій встиг видути ще чашку кави та виглядав вкрай задоволеним. Оглянувши Дітмара, тільки клацнув язиком та похитав головою, ніби очікував побачити наряд красуні на карнавалі в Ріо-де-Жанейро.

На вулиці знову йшов сніг. Було дивно тихо, точно величезна столиця разом сховалася в стінах теплих будинків, під похилими дахами і в галузях високих дерев. Вітер стих. Неголосні голоси городян, сміх і шурхіт шин по асфальту. Людвиг радісно біг попереду.