Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- На Арго Натан орендує невеличкий будиночок на березі Рубінової затоки. Він із радістю запропонував нам тут відпочити, сказавши, що вони з Мірою під'їдуть пізніше! - Усміхнувся Ілай, допомагаючи Енн спуститися з маршрутного буфера.

- Я дивлюся, ви розробили цілий план! Як ви його назвали, операція захоплення або повернення блудної сестри? - З іронією кинула Енн, не розуміючи, що коїться в її душі. Вона перестала розуміти себе, відчуваючи, що всередині вирують не тільки її емоції, і це трохи лякало. – А тут гарно! - Додала вона, задивившись на захід сонця.

 - Тому його й назвали Рубінова затока, через колір води на заході сонця, – терпляче промовив Ілай. - Тут не просто красиво – це одне з найкрасивіших місць нашої галактики. Море, гірські хребти, кришталеві скелі, вічно зелені ліси та квітучі маніоли. Ти колись бачила щось подібне?

- Подібне? … Таких волоцюг, як пірати, не підпускали до подібних місць, боячись підхопити заразу з космосу, - різко випалила вона, але раптом схаменувшись, відразу вибачилася. - Вибач, я не знаю, що зі мною відбувається. Те, що я говорю це не зовсім я. Я не можу тобі пояснити. Не гнівайся, Ілаю, прошу тебе. Можна, я трохи погуляю сама? Дякую, - Енн вдячно кивнула йому та легенько доторкнулася до його плеча.

Це справді було незвичайне місце. Узбережжя потопало в зелені та квітах, рясніючи всіма барвами та дурманячи запахами. Небо на заході забарвилося в ніжно-рожевий колір, біля ніг хлюпалося рубінове море, набігаючи шиплячою піною на кремовий пісок. Колір моря всього на всього був грою світлових заломлень через кришталеві скелі та червоні корали на дні. Енн сіла на мокрий пісок, занурюючи долоні в морську піну.

- Що ж зі мною відбувається? - Прошепотіла вона, подумки віддаляючись від цього місця.

Варто їй лише на мить подумати про братів та Зура, як раптом на її душу впав якийсь непомірний тягар. Серце буквально сплющилося від порожнечі та смутку і… Енн, нарешті, зрозуміла, що це змішалися її почуття та відчуття самого Зура. На такій величезній відстані її душа відчувала його гнів, тугу, сумніви та відчайдушну впертість. Якщо раніше цей стан відвідував її лише іноді, то тепер він повністю заволодів її суттю. Потрібно було лише подумати про Зура – і вона починала відчувати все, що відчував він. Згадавши його слова, Енн сумно посміхнулася:

- Ось про який зв'язок ти мені говорив, я продовжую відчувати тебе, а отже ти, нестерпний деспоте, відчуваєш мене. Я дуже зла на тебе, Зуре! - Енн намагалася вкласти в ці слова всю свою агресивність на його адресу, але виходило навпаки, вона говорила - ненавиджу, а серце шепотіло – сумую, а в думках крутилося – люблю.

Енн завмерла, зробивши ще одне відкриття. Виходило, що Зур теж відчував, коли Енн спілкувалася з Ілаєм і звідси її неконтрольований сарказм, а іноді навіть і злість на бідного хлопця. Адже відчуваючи її ніжність до Ілая - Зур починав лютувати, що відповідно в свою чергу починала відчувати й вона. Тепер Зур був в ній постійно, незалежно від її уявного бажання, і це вже не можна було перекрити чи контролювати, їхні душі та свідомість якось змішалися. Що зовсім вражало і не знаходило адекватних відповідей щодо такого незвичайного явища. Вона чула про таке, але ніколи не вірила, що таке можливо.

Поки Енн гуляла берегом, Ілай спостерігав за нею здалеку. З одного боку сама позиція просто друга була нестерпна для нього, адже він був нескінченно закоханий у цю дівчину, йому хотілося притиснути її до своїх грудей, тримати за руку і цілувати кохані очі, ловити кожну відпущену їм мить. Але з іншого боку, те, що вона вже була поруч, сповнювало його душу трепетом і надією, адже він міг бачити її посмішку, чути голос та відчувати її близькість. Ось як зараз, помітивши його, вона привітно помахала йому рукою. І не дивлячись на те, що сама вона була занадто скута із ним, Ілай відчув радість, яка вмить розлилася в його душі. Адже на цій екзотичній частині узбережжя вони були лише вдвох.

- Ну що, правда ж тут трохи краще, ніж на базі? - Промовив Ілай їй на зустріч. - У мене всього лише три вихідних дня, якщо тобі не завадить моя компанія, буду радий провести їх поряд з тобою.

Кокетливо смикнувши плечима, Енн усміхнулася, вже веселіше, ніж за останні кілька годин:

 - Для такого узбережжя кращої компанії не варто й бажати! Ти ж знаєш … все чудово відчуваєш, як ти можеш говорити, що мені завадить твоя присутність? Мені добре поряд з тобою, бо я велика егоїстка. - Енн зупинилася навпроти нього мимоволі задивившись у його ваблячі блакитні вири, які обіцяли кохати її вічно. У Ілая були дивовижні очі, чим довше в них дивитись, тим вони здавалися глибшими та насиченими, коли він усміхався, вони іскрилися, зачаровуючи мінливими відблисками, коли йому було важко – синю глибину сковував холодний лід. Але, мабуть, незвичайними вони ставали, коли ці очі відображали його любов! Потрапивши під силу такого погляду, вона не могла відірватися, притягаючись до цієї променистої м'якої ласки, наче до потужного магніту. Вони навіть не помітили, як опинилися один біля одного, як зімкнулися їхні руки і губи завмерли на небезпечній відстані, а між тілами пробіг гарячий розряд. Чому вийшло так, що її дивне серце покохало двох? Як таке могло статися? Як поділити це кохання? Що робити, якщо її з неймовірною силою тягне до цієї людини, яка заряджає її своєю щирою любов'ю, своєю відданістю?

Але тільки-но її серця торкнулося це почуття, як одразу ж наринула хвиля болю, стискаючи горло сильною рукою... Зура. Це він надіслав їй свою відповідь!

Задихаючись та збліднувши, Енн відскочила від Ілая немов ужалена.

- Просто друг, - прошепотіла вона, насилу виставляючи перед собою руки. – Не забуватимемо, про що домовлялися.

- Чудово, - якось аж надто швидко відповів він. - Що робитимемо для початку?