Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

Зоя
Боже! У що я вляпалась! Арнольд не зможе мене врятувати, бо його взяли в полон.
Еля! Бідолашна Еля. Якщо це все триватиме всю ніч...
Прийняла душ і почала витиратися, коли вийшла помітила, що Яра не було в кімнаті. Звичайно, відразу ж побігла до дверей, але вона виявилася замкнена ззовні. Як передбачувано! Боїться, що втечу і все передбачив! В одному рушнику мені було не зовсім зручно, тому я знайшла свої речі і переодяглася. Куди він подівся? Чи змогла б я прогорнути фінт і втекти через вікно? Так, тільки тоді б я точно розбилася до смерті, це далеко не 2 поверх. Чорт! Чорт! Чорт! Мені  хотілося пити, тому я налила з графіну в склянку води, піднесла до губ і двері почали відчинятися. Я так сподівалася, що Яра не буде хоч якийсь час.
І справді, у дверях стояв Іван.

- Наказали доглянути за мною? Не набридло бути вічно чиїмось песиком?

- Ти надто зухвала, а в твоїй ситуації варто було бути ввічливішою.

- У моїй ситуації варто було взяти перший-ліпший ніж і засадити тобі прямо в серце. На щастя, я не вбивця, і ніколи цього не зроблю!

- Я можу дати тобі дещо краще, - каже і простягає револьвер у руку. Я спантеличено дивлюся на нього і не розумію, що все це означає!

- Якщо ти хочеш врятуватись, він тобі знадобиться. Не я лиходій, і ти це чудово розумієш. Я тут не з власної волі. Я не песик.

- Навіщо тоді ти служиш йому?

– А це вже військова таємниця. Ярославу надійшов терміновий дзвінок із Лондона і він попрямував до свого кабінету. У тебе максимум 10 хвилин, щоб піти.

- Як же Арнольд? Вони вб'ють його?

- Сподіваюсь, що ні.Не так просто, Зоя. Це надто серйозна гра. Але хтось давно загрався, тому скоро все припиниться.

– Навіщо ти мені допомагаєш? Скажи?

- Я не хочу, щоб ти теж постраждала від рук цих виродків. Достатньо моєї нареченої та ще кількох дівчаток.

- Вони з Джертом вбили твою наречену?

- Зоя, будь ласка.... Тобі треба бігти. Я спробую витягти Арнольда, але не можу дати жодних гарантій.

- А що з Елею? Де вона та що буде з нею?

- Цього я не знаю. Біжи, Зоя. У тебе залишилося п'ять хвилин, - каже і підводить мене до іншого кінця кімнати, натискає на кнопку, шафа відсувається, а за нею сміттєпровід.

- Тільки так ти зможеш піти. Жива.

- Я боюсь. Раптом мене зловлять!

- В тебе револьвер. Просто направ його і стріляй без жалю. Тебе ніхто не пошкодує і ти не шкодуй. Біжи, сподіваюся, ми з тобою побачимось невдовзі. Я все ж таки спробую дізнатися де вони ховають Елю і витягнути її.

- Спасибі тобі. Величезне. Я відчувала, що ти хороша людина, а тепер у цьому переконалася.

- Ти теж дуже гарна та мила. Стрибай, стрибай, Зоя. Він уже йде назад.

- У тебе будуть проблеми.

- Не буде, - вириває з моїх рук револьвер і вистрілює собі в плече, а потім повертає назад.

- Навіщо? Не варто було цього робити!
Кров йде з рани, а мені стає страшно за нього.

- Йди, давай! Я сам далі з усім розберуся, – вимагає, дістає з кишені ключі і засовує мені до кишені.

- Це від тачки, сідай у неї і їдь. Навіть не думай шукати Арнольда, це все посилить. Я мовчки ківаю та стрибаю вниз!