Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Мистецтво і життя. Збірник 📚 - Українською

Читати книгу - "Мистецтво і життя. Збірник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мистецтво і життя. Збірник" автора Андре Моруа. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 96
Перейти на сторінку:
стають завдяки генію Шекспіра джерелами найвищої поезії. Достоєвський писав: «Головне зробити з „Братів Карамазових“ художній твір». Мальро приймає мистецтво, у якому запозичення з реального зведено до мінімуму, форми спрощені або навіть вигадані митцем. Великий сучасний живопис заперечує «мистецтво умиротворення», задоволення сентиментальності або чуттєвості публіки; цей живопис бажає жити у своєму власному світі, де заново зустрічається з найвизначнішими художниками минулого, навіть доісторичного минулого, освітлюваного ними. Мане, Брак, Руо[279] дозволяють нам сприйняти велике буддійське, шумерське, доколумбове мистецтво. До появи сучасного мистецтва ніхто не бачив кхмерської, а тим більше полінезійської скульптури, бо просто на неї не дивилися.

Культура — це спадщина; велика культура несе в собі спадщину усього людства. «Мета будь-якої культури — зберегти, збагатити або перетворити, не завдаючи йому шкоди, ідеальний образ людини, успадкований тими, хто його у свою чергу творить. І ми бачимо, що країни, одержимі майбутнім, — Росія, Америка — все уважніше вдивляються у минуле саме тому, що культура — певна якість світу, одержана у спадщину». Завдяки Уявному Музею, відкритому тепер для всіх, стає доступним мистецтво всіх епох. У цьому мистецтві ми знаходимо стійкі, у певному розумінні вічні для людини цінності.

Залучення до мистецтва виявляє взаємозв’язки, «які дозволяють людині відчути себе вже не просто безглуздою випадковістю у всесвіті». Я сам згадую, як був схвильований, коли цього літа за містом мене відвідали п’ятдесят студентів, що зібралися з усіх кінців світу — чорні і жовті, американці і радянські громадяни, — і я констатував, що з усіма ними можу спілкуватися, говорячи про Стендаля і Чехова, Мелвілла і Достоєвського, Хокусаї[280] і Сезанна. «Мистецтво — це антидоля». Воно протиставить стародавньому і дикому Фатуму іншу долю, справу рук людських.

Це свого роду Знайдений Час (у прустівському розумінні) у вселюдському масштабі. «Перемога кожного митця над своїм власним рабством спричиняється до торжества мистецтва над людською долею». Гуманізм, проповідує Мальро, вже не в тому, щоб сказати (як говорить Гійоме у Сент-Екзюпері): «Те, що я зробив, не під силу жодній тварині», а скоріше у тому, щоб сказати: «Ми відкинули усе, чого жадала в нас тварина, і ми хочемо знайти людину скрізь, де стикаємось з тим, що її пригнічує». Віруючий вважатиме досить уразливою цю життєстійкість людини, яка пережила стільки метаморфоз; термоядерна бомба могла б завтра знищити як вітражі Шагала і полотна «блакитного» періоду Пікассо, так і статуї фараонів мемфіської династії. Правду кажучи, це нічого не змінює, бо тоскний страх зник би разом з тими, хто його відчуває, і через відсутність тих, хто вижив, ніхто не відчував би потреби пережити себе. Але «чудово, що тварина, усвідомлюючи свою тлінність, вириває у іронії туманностей пісню сузір’їв і кидає її майбутнім вікам, примушуючи їх прислухатися до невідомих слів».

Ця тема звучить у Пруста в описові смерті Берготта. «Його поховали, але всю цю ніч похорону його книжки, розкладені по три в освітлених вітринах, наче ангели з розпростертими крилами, були, здавалося, для того, хто пішов, символом воскрешення…» І Мальро відгукується, як ехо: «У той вечір, коли ще малює Рембрандт, усі славні Тіні, у тому числі тіні печерних художників, не відвертають погляду від тремтячої руки, бо від неї залежить, чи ожити їм знову, чи поринути у сон. І тремтіння цієї руки, за непевним рухом якої стежать у сутінках тисячоліття, — одне з найвищих проявів сили і слави людини». У своїй філософії мистецтва Мальро так само демонструє панорамічний, космічний характер бачення світу, що обіймає століття, як і у своїй філософії історії. У мистецтві знайшов він розмінну монету Абсолюту.

Але тільки розмінну монету. Флобер ставив митця вище за святого і героя, він вимагав від письменника зречення від світу і пристрастей. Мальро, естетик, справедливо вважає, що не пристрасть руйнує мистецький твір (як вважав Флобер), а пристрасне прагнення щось довести. Шедевр може бути «ангажованим», але ніколи не дидактичним. Він не повинен свідчити на користь певної ідеї, хоч і може змінювати шкалу емоційних цінностей, — так, наприклад, поставити чоловіче братерство (Сент-Екзюпері) вище за довірчий індивідуалізм (Стендаль). По суті, саме це здійснив Мальро у своїх романах і у своєму житті. Коли б мені треба було написати біографію Андре Мальро, чого не буде, бо він надто молодий, а я надто старий, я дав би їй таку — бальзаківську — назву: «Андре Мальро, або Пошуки Абсолюту»[281].

Жан-Поль Сартр

[282]

Феномен Сартра став значною подією в історії літератури між 1942 і 1946 роками. До війни тільки вузьке коло інтелігентів знало Сартра як автора збірки оповідань «Стіна» і роману «Нудота». Під час війни і відразу після неї його театр і філософія («Буття і ніщо») зацікавили найширшу публіку. Його вважали главою певного напряму — екзистенціалізму, який диктував частині молоді правила життя і думки. Правду кажучи, люди, котрі багато просторікували про екзистенціалізм, здебільшого майже нічого про нього не знали. Їм було невідомо, що доктрина Сартра багато в чому зобов’язана К’єркегору, Хайдеггеру, Гуссерлю[283]. Ці філософи ніколи не були так визнані, як Сартр. Останній втілив у персонажах своїх п’єс дуже складні ідеї, які лишилися б недоступними публіці, коли були б виражені в абстрактній формі. Трапилось так, що ці ідеї відповідали потребам молодих умів, вражених війною, шокованих абсурдністю життя, нудотністю суцільного лицемірства. Народилася легенда, яка цілком штучно з’єднала екзистенціалізм з кафе Сен-Жермен-де-Пре. Вона сприяла розповсюдженню творів Сартра, пропонуючи образ вільного життя. І завдяки тому, що, з другого боку, Сартр мав чудовий розум, справжній драматургічний талант і відзначався рідкісною діалектичною силою мислення, успіх був тривалим. Його закріпила блискуча автобіографія, краще за всі інші написана і найлюдяніша з усіх творів Сартра — книга «Слова».

Філософія

Сартр був філософом до того, як став романістом. Його романи, оповідання, п’єси — втілення його філософії. Саме вона «зачепила» його сучасників. Ідея, яка забезпечила йому славу, полягала у злитті літератури і філософії. Він завжди вважав, що у кожну дану епоху існує лише одна жива філософія — та, яка виражає рух суспільства в цілому. Так, за часів, коли леви французької аристократії змушені були підкоритися юній монархії, Декарт пояснив, якими є в їх уявленні ті доблесті, що й досі живі для нас у трагедіях Корнеля. Так романтизм Шлегеля[284] стимулював народження самосвідомості аморфної Німеччини. Так Бергсон породив Пруста. Теорія постійно запліднює літературу. Саме цю роль відіграв екзистенціалізм у середині XX століття.

У ідеології екзистенціалізму два витоки. Перший

1 ... 79 80 81 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво і життя. Збірник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мистецтво і життя. Збірник"