Читати книгу - "Король шрамів, Лі Бардуго"

Тамар казала, що одна з них готова дезертирувати. «Але котра?» — замислився Ісаак, вдивляючись в їхні обличчя.

Вони і справді скидалися на соколів із суворо стиснутими губами й блискучими золотистими очима. Чому ж одна з них вирішила повернутися до своєї країни і зрадити жінок, яких її навчали захищати? Невже одна з них справді була готова перейти на інший бік чи це була якась пастка для короля? Принцеса з крапельками поту на верхній губі ледь помітно заточилася, присівши в реверансі, й Ісаак помітив, як обличчя вартових за її спиною ще дужче закам’яніли. Знав, що робити цього не слід, та однаково поспівчував дівчині, коли вона випросталася після реверансу й напружено всміхнулася йому. Що таке королівські манери, хлопець уявляв дуже приблизно, і це йому не подобалось.

Щиро кажучи, він не надто розумів, як це — надіти королівську маску й побувати в королівській шкурі. Толя з Тамар напередодні потайки вивезли Ісаака з Палацу до маєтку горезвісного графа Кіріґіна. Він хотів подивитися на угіддя безславного «Позолоченого Болота», але вранці, вдягнувши в оливково-зелений кітель, який так полюбляв Ніколаї, його посадили на вишуканого білого жеребця, і вся процесія повернулася до міста, влаштувавши з повернення до столиці неабияку виставу. До них приєдналися вартові та солдати у формі — королівський кортеж, — і це стало Ісааковим першим випробуванням. Однак усі лише вклонялися йому або віддавали честь. Хлопець безпечно притулився між близнюками Батаарами й загоном військових-гришників, серед яких була і подружка Тамар — Надя; вони проїхали сільською місцевістю й повернулися до нижнього міста.

Ісаак пригадав, як уперше побачив Ос Альту, який побожний страх відчув перед її галасом і розмахом. Тепер вона нітрохи не змінилася, хай навіть хлопець дивився на місто королівськими очима.

— Припини, — прошепотів йому Толя.

— Що саме?

— Витріщатися на все, наче якийсь банькатий селюк, — пояснила Тамар. — Тобі слід дивитися на світ так, наче він належить тобі.

— Тому що ти король, і він тобі таки належить, — додав Толя.

— Наче він належить тобі, — повторив Ісаак.

— Ти можеш наказати цьому місту й кожній окремій споруді в ньому згоріти до пня.

Невже це мало б поліпшити йому настрій?

— Сподіваюся, мене хтось зупинить.

— Можливо, хтось спробує, — погодилася Тамар. — І його за це напевно повісять.

Ісаак здригнувся.

— Принаймні він нормально тримається на коні, — буркнув Толя.

Але Ісаакові вдалося й тут сісти в калюжу, позаяк король не зістрибує з коня й не веде його до стаєнь — він чекає на конюха. Король кинув би йому віжки, усмішку, кивок і кілька слів на кшталт «Дякую, Клементе» або «Як твій кашель, Льово?». Адже Ніколаї неодмінно знав імена кожного служника в Палаці. Було б простіше, якби він був ледачішим монархом.

Ісаака лякало те, як усі на нього зиркали. Він був ніким, піхотинцем Першої армії, а потім вартовим у Палаці. Люди в нижньому місті, побачивши його форму, зверталися до нього шанобливо або обурено. Він пригадав, як пишався, уперше вбираючись у біле з золотом, згадав дивні відчуття, коли незнайомці поступалися йому дорогою або пропонували келих квасу на дурняк, а дехто, навпаки, побачивши його з товаришами, плював під ноги й бурмотів собі під носа прокляття. Зараз усе було інакше. Невже він дивився на короля так само, як ці люди, — з неприхованою вдячністю та захватом? А як щодо інших, котрі зиркали на монарха підозріливо, а подекуди зі щирим переляком?

— Чому вони так пильно дивляться? — прошепотів він. — Що сподіваються побачити?

— Ти більше не одна людина, — озвалася Тамар. — Ти — ціла армія. Ти — подвійний орел. Ти — втілення Равки. Звичайно, люди дивляться на тебе пильно.

— А їм чого треба? — перепитав хлопець, киваючи головою на одне з вікон, за якими влаштувалися дівчата, убрані в найгарніші сукні, з накрученими кучерями й нарум’яненими щічками й губками. — Король не… він же не волочиться за простолюдинками, правда?

— Ні, — кинув Толя. — Ніколаї не з тих, хто користується своїм становищем.

— То чого вони намагаються домогтися?

Тамар розреготалася.

— Ти що, не читав казок про принцес, які закохувалися в простолюдинів, і королів, як обирали собі за дружин сільських дівчат? У Ніколаї немає нареченої. Невже ти можеш засуджувати їх за сподівання впасти королеві в око? Невже він не може миттєво й беззастережно закохатися в дівочу красу, вигин шийки або каштанові кучері, як роблять королі в казках?

— Тобі не слід так ретельно вивчати всі принади нижнього міста, — уїдливо кинула Надя.

Тамар не перепросила, тільки розквітла багатозначною усмішкою, від якої подружка вмить зашарілася.

— Може, я й розглядаю дешевий крам, але, побачивши справжній діамант, одразу його впізнаю.

А тепер Ісаак роздивлявся людну тронну залу й розмірковував, чи не вдасться йому просто кинутися до стаєнь, осідлати одного з тих шляхетних білих коней і помчати геть, аж поки його не впіймають чи не застрелять.

Толя ледь помітно копнув трон носаком черевика, й удаваний король збагнув, що настав час для його промови.

Хлопець підвівся.

— Друзі мої… — Голос зірвався, й Ісаак помітив, як Женя зморщилася, наче від болю. Він відкашлявся і спробував знову: — Друзі мої, — промовив равканською, а тоді повторив ці самі слова шуанською, фієрданською та на земені. — Ласкаво прошу до Равки й дякую вам за цей невеличкий крок назустріч миру, який, сподіваюся, стане корисним і плідним для нас усіх. Цієї миті ми — не представники різних народів, а друзі, котрі разом повечеряють… — Тут він витримав паузу, як його навчили, і дозволив розпусній посмішці Ніколаї торкнутися своїх вуст. — …і разом хильнуть. Нехай цей вечір стане початком нової ери. — «І нехай я переживу цю вечерю, не вдавившись ягнячою котлетою й не розв’язавши війну».

Ісаак кивнув, двері з обох боків від трону розчахнулися, і натовп розійшовся, пропускаючи його вперед. Хлопець навіть не встиг увійти до бенкетної зали, як відбулася перша катастрофа. Лакей розчахнув двері, й Ісаак, зосередившись на тому, як спітніли руки в рукавичках, зробив те, чого його вчили роками й чим він роками займався: відійшов убік, зосередився і сфокусував погляд на середній відстані; цього його навчали старші, показуючи заразом, як начищати черевики чи правильно пришивати ґудзики, адже «жоден служник не завдаватиме собі клопоту