Читати книгу - "Метафізика"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
7
Оскільки таке пояснення є цілком можливим (бо інакше світ має походити [20] з ночі, або суміші всіх речей, або несущого), вважатимемо ці питання розв’язаними. Отже, існує щось, що перебуває в невпинному русі, і цей рух є круговим (і це зрозуміло не лише з пояснення, але й з дійсного стану речей), а тому перше небо має бути вічним. Отже, існує також певний рушій. Оскільки ж те, що приводиться у рух і саме рухає, є чимось проміжним, [25] то існує певний рушій, який не приводиться в рух нічим іншим, тобто певна вічна діюча сутність. Саме такими є предмет бажання і предмет думки; вони є рушіями, хоча їх самих ніщо не приводить у рух. А найвищі предмети бажання й думки є один і той самий предмет. Адже те, що видається прекрасним, є жаданим, а найбільше бажають того, що справді є прекрасним, позаяк ми прагнемо чогось радше тому, що воно видається нам прекрасним, аніж воно видається нам прекрасним, тому що ми його прагнемо. [30] Отже, началом є мислення. Розум приводиться в рух предметом думки, при цьому предмети думки є як такі особливим рядом сущих. І першою в цьому ряду є сутність, а серед сутностей — сутність проста і така, що перебуває в діяльності (при цьому не слід ототожнювати одне й просте, бо одне означає міру, а означення «просте» вказує на характер самої речі). Одначе і прекрасне, і [35] те чому віддають перевагу заради нього самого належать до того самого ряду. А найвищий предмет думки завжди є найкращим або аналогічним найкращому.
[1072β] [1] Кінцева мета належить до нерухомих сутностей. Це очевидно із наступного розрізнення: справді, кінцева мета є метою для того, хто діє, і полягає в чомусь, на що спрямована дія. Останнє є нерухомим, натомість перше ні. Кінцева мета сама є рушієм, оскільки викликає любов, тоді як усі інші рушії рухають, тому що їх приводить у рух щось інше.
Отже, якщо щось рухається, то воно може також зазнати зміни, [5] а тому, якщо діяльність чогось насамперед виявляє себе в просторовому переміщенні, то, оскільки щось рухається, воно може зазнати зміни, — принаймні щодо місця, якщо не зміни в сутності. Оскільки ж існує щось суще в дійсності, що рухає, лишаючись при цьому нерухомим, то воно жодним чином не може зазнати змін. Адже перший вид зміни — переміщення, а перший вид переміщення — круговий рух. Саме його [10] цей перший рушій і приводить у дію. Отож він є необхідно сущим; і як такий, що існує з необхідністю, він є гарним, а тому й началом. Адже необхідне вживається в таких значеннях: по-перше, це те, що є необхідним через присилування всупереч власному потягу; по-друге, це те, без чого немає блага; по-третє, те, що не може існувати інакше, а натомість лише в один спосіб.
Отже, таким є начало, до якого прилучені небо й природа. І воно живе життям, як-от наше життя [15] лише в його найкращі миті. І таким воно є завжди, тоді як для нас це неможливо. Його діяльність є водночас насолодою. Адже притомність, сприймання, мислення — це найприємніші стани, а вже завдяки їм стають приємними надія та спогад. Адже мислення, спрямоване на самого себе, є мислення самого по собі найкращого, і мислення в найвищому сенсі є мислення найкращого в найвищому сенсі. Розум [20] через причетність до того, що він мислить, мислить самого себе; торкаючись предмета своєї думки і обмірковуючи його, він стає тим, що мислить, тому розум і те, що він мислить, стають одним і тим самим. Адже розум — це здатність вміщувати предмет думки, тобто сутність, і, обіймаючи його, розум діє. Тому радше не предмет, а осягнення його є тим божественним, що, здається, притаманне розуму, і споглядання в умі/умоглядна думка є найприємніше і найкраще.
Отож, якщо Богові зажди так добре, [25] як нам іноді, це дивовижно; а якщо ще краще, то ще дивовижніше. Авжеж так воно і є. Справді-бо у нього життя, адже діяльність розуму — ось життя, а Бог є діяльність. І його діяльність сама по собі — це найкраще і вічне життя. Тому ми й кажемо, що Бог — найкраща вічна істота, і життя й час безнастанний [30] та вічний — у Бога. Оце пак і є Бог.
Ті ж, хто гадають, як-от піфагорійці[173] та Спевипп[174], що найпрекрасніше і найкраще є не на початку, оскільки начала і рослин, і тварин є причинами, а натомість прекрасне й завершене — у тому, що від них походить, вважають неправильно. [35] Адже сім’я походить від інших речей, передніших і завершених, і спершу є не сім’я, а завершене. [1073α] [1] Так, можна сказати, що людина передніше сім’я — не та людина, яка виникла з цього сім’я, а натомість інша, від якої походить це сім’я.
Отже, із сказаного зрозуміло, що існує певна вічна, нерухома й відокремлена від чуттєвих речей сутність. [5] Також показано, що ця сутність не може мати величини, а є позбавленою частин і неділимою. Адже вона спричинює рух необмежений час, а ніщо обмежене не має необмеженої здатності. Оскільки ж кожна величина є або необмеженою, або обмеженою, то через вказані причини ця сутність не може мати [10] обмеженої величини, і необмеженої не може — тому що взагалі не існує жодної необмеженої величини. Але також показано, що вона є непіддатливою дії чогось іншого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метафізика», після закриття браузера.