Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

Коли ж до кончини життя свого прийде, хай вручить голову святого Иоана Хрестителя також якомусь богобоязливому і добродійному мужеві. І так чесна і свята голова Предтечі від одного до иишого переходила, руки багатьох перейшла. Тоді дійшла до одного ченця і пресвітера на ім'я Євстафій, що жив поблизу Емесійськогограда в одній печері, був же той зловірний, Арієвою єрессю вражений. Коли приходили до нього недужі — зцілювалися благодаттю чудесною, що від голови Предтечі, яку він таємно тримав, виходила. Але чернець той, корчмуючи Божою благодаттю, чуда ті собі і своєму єретичному злослав'юпозлодійськи зараховував, приховуючи від людей саму правду, і багато до однодумства свого зваблював. Відоме ж стало зловір'я його всім в Емесійському граді, і, порадившися з князем, єпископ послав вигнати його з печери тої і за межі емесійські. Він же просив тих, що виганяли його, щоб залишили його той день перебути в печері, обіцяючи на завтра самому вийти. І, випросивши той час, закопав уночі відро зі святою головою у печері тій в землю глибоко, сподіваючися, в инший час прийшовши, таємно її забрати і знову, нею чудодіючи, своє утверджувати злослав'я. Але не отримав, чого сподівався. По виході його з печери тої зразу благовірні та добродійні ченці в ній оселилися, і вже не міг єретик той у неї зайти і схований у землі скарб духовний украсти. Минуло досить часу, зібралося багато братів, монастир при печері тій збудували, а про голову Предтечі, яка була під сподом, нікому зовсім не було відомо. Минуло ж років багато, знайшов її Маркел — архимандрит тої Емесійської при печері обителі, муж добродійний, про що сам розповідає так: "Благословен Бог Ісус Христос, що сподобив мене, раба Свого Маркела, очевидцем бути такого видіння, яке мені було місяця лютого у 18-й день у середньопостний святої великої Чотиридесятниці тиждень, у сні нічному. Бачив-бо, що всі ворота нашої обителі були відчинені, настрашився ж і надумав вийти, щоб замкнути їх. І знову бачив ріку, що текла у ворота обителі, і дивувався, думаючи, звідки багато таких вод. І коли то подумав, почув голос багатьох чинів, що йшли до нас зі споду з шумом по воді, і кожен чин осібну мав мову і співав: "Ось святий Иоан — Хреститель Христовий — являється". Коли так співали чини, у монастир зайшли, я ж, покинувши дивитися на ворота і ріку, страхом одержимий, побіг і зійшов на верх драбини. На ній же стоячи, здавалося, бачив в обителі два двори: один був на захід, другий же — на полуднє, і церкву велику посеред них. І кожен чин входив у двір той, що до заходу, а звідти йшов до церкви і, поклонившись у церкві, виходили через південні двері. І коли зупинилися чини від ходження свого, знову я почув голос инших, що взивали і говорили: "Ось святий великий Йоан Хреститель". Поглянувши, я бачив його в церкві, і з ним - инших двох, один - праворуч нього і один — ліворуч від нього. Зразу ж чини пішли до нього один по одному і благословення приймали від нього. Думав і я собі приступити і благословитися від нього - пізніше від усіх, увійшовши иншими дверима, зі страхом і трепетом схилив перед ним голову свою до землі і торкнувся ніг його. Він же підняв мене, обійняв з любов'ю, торкаючися бороди моєї і уст моїх своїми устами святими, вийнявши ж посуд, наповнений медом, дав мені, кажучи: "Прийми благословення". І, це мовивши, пішов, я ж пішов за ним, бачив стовп вогненний, який передував йому, і, перестрашений, збудився. Після цього день минув, звелів увечері братам співати звичного правила стихи псалмів. Коли ж вони співали, брат Ісакій звів очі свої і побачив через віконце вогонь, що горів у церкві святої печери, де ж була святого Йоана чесна голова схована, про неї ж ми не відали. Брат же, бачивши вогонь, возвав, кажучи: "Господи мій, отче, ось вогонь палаючий я бачу у святому вертепі". Я ж до нього кажу: "Не бійся брате, але, знаменувавши себе хресним знаменнням, мовчи". І через п'ять днів, коли ми спали, опівночі рука якась штовхнула мене тричі з правого боку і голос до мене промовив: "Ось подарувався вам. Вставши, іди за зорею, що йтиме перед тобою, і, куди тебе приведе, там розкопай землю і знайдеш мене". Я ж зі страхом і трепетом збудився зі сну, сів. І бачив зорю, що стояла перед дверима келії, в якій я був. І перестрашений я був вельми, ознаменував себе хресним знаменням і вийшов, і зоря ішла переді мною. И увійшов за нею в печеру. Довівши мене до місця, де була чесна голова святого Иоана Предтечі, зоря стала невидима. Я ж поклонився Господеві, впавши лицем на землю, і творив молитву довго. Запалив же свічу й ладан і, лопату взявши, почав копати, прикликаючи Господа. Коли ж я копав, звук і шум великий почувся, і стала земля тверда, наче мідна. Трудився ж багато, знайшов цеглини, їх забравши, побачив плиту кам'яну, і її трудом великим вийняв, врешті знайшов священне і манноносне відро, у ньому ж чесна і завждиблаженна голова Предтечі була. Радістю ж і страхом охоплений, взяв свічку і ладан і, поглянути насмілившися, поклонився, і знову дорогоцінне те відро накрив, і вийшов з печери. І ось зустрів мене при вході чесніший архимандрит Геннадій, який в обитель нашу прийшов, і, взявши мене всередину печери, помолився, і після молитви почав мені про своє видіння розповідати. "Бачив, — казав, — що на цьому місці обидва стояли, де ж нині стоїмо, і багато тут хліба ячмінного, чистого ж і понад сонце світлішого, було. Тоді бачив нелічено чоловіків, що заходили в печеру і брали з рук наших хліби ті, проте хлібів не меншало, тільки примножувалося". Це від авви Геннадія чуючи, я розумів, що від Бога йому було те видіння, воно знаменувало невичерпну благодать Хрестителеву, яка хотіла на місці тому щедро всім подаватися. І розповів йому те, що бачив я, і віднайдений найкоштовніший той скарб показав. Його побачивши, він зрадів вельми, і радилися ми, що робити. Я ж захотів, аби ми не зразу про те комусь розповіли, ані пастиреві церковному Емесійському, єпископові Уранію не сповіщали, але спершу відкрили таємницю ту блаженному старцеві отцеві Стефану, який у Даромійському монастирі постницький подвиг звершував. Він же після цього єпископові нехай скаже, був-бо йому другом-співбесідником. Але, прийшовши в Даромійський монастир,