Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Треба знайти якесь тихе місце, роз’явитися й податися за місто. А звідти вже пошлемо вістку Орденові.

- А ти що, вже вмієш робити балакучого патронуса? - запитав Рон.

- Я багато над цим працювала й думаю, що зумію, - відповіла Герміона.

- Головне, щоб це нашим не зашкодило, хоч їх, можливо, вже заарештували. Господи, яка гидота, - скривився Рон, сьорбнувши пінної, сіруватої кави.

Офіціантка це почула, окинула Рона злісним поглядом і пішла до нових клієнтів брати замовлення. Гаррі побачив, як один з роботяг, білявий здоровань, махнув на офіціантку, щоб відійшла. Та обурено на нього витріщилась.

- Може, йдемо звідси, не хочу я пити ці помиї, - сказав Рон. - Герміоно, а ти маєш маґлівські гроші, щоб заплатити?

- Маю. Ще перед «Барлогом» я зняла всі гроші з рахунку, якийсь дріб’язок, - Герміона зітхнула і потяглася до сумочки.

Роботяги зробили однакові рухи, і Гаррі миттєво відтворив їх, навіть не усвідомивши, що робить. Усі троє вихопили чарівні палички. Рон, котрий на кілька секунд пізніше збагнув, що діється, кинувся через стіл і штовхнув Герміону на лаву. Потужні смертежерські закляття розтрощили кахлі на стіні - там, де щойно була Ронова голова, а Гаррі, й досі невидимий, крикнув:

- Закляктус!

Білявого здорованя-смертежера вдарило в лице струменем червоного світла і він упав непритомний. Його напарник не бачив, хто випустив закляття, тому знову націлився в Рона. З кінчика його чарівної палички вилетіли блискучі чорні мотузки і обв’язали Рона з голови до п’ят. Офіціантка заверещала й кинулася до дверей. Гаррі випустив у смертежера з перекошеним лицем, який зв’язав Рона, ще одне приголомшливе закляття, проте не влучив і воно зрикошетило од вікна й дісталося офіціантці, яка бухнулася мішком перед самими дверима.

- Експульсо! - заревів смертежер, і стіл, за яким стояв Гаррі, розлетівся на друзки. Вибуховою хвилею його жбурнуло об стіну, і Гаррі відчув, що паличка вислизає з руки, а плащ спадає з плечей.

- Петрифікус тоталус! - закричала звідкілясь Герміона, і смертежер повалився, наче статуя, з хрускотом приземляючись лицем прямо на мішанину з битої порцеляни, розтрощеного стола й розлитої кави. Герміона, трясучись, як у пропасниці, і струшуючи з волосся скалки скляної попільнички, вилізла з-під лавки.

- Д-діфіндо, - вона націлила паличку на Рона, і він аж заревів з болю, бо його джинси роздерлися на коліні і там виник глибокий поріз. - Ой, вибач, Роне, руки тремтять! Діфіндо!

Розрізані мотузки впали додолу. Рон звівся на ноги і потрусив затерплими руками. Гаррі підняв з підлоги чарівну паличку й поліз через уламки й скалки до білявого здорованя-смертежера, що лежав розпластаний на лаві.

- Я мав би його впізнати, він був тієї ночі, коли загинув Дамблдор, - сказав Гаррі. Перевернув ногою чорнявого смертежера. Очі в того бігали, поглядаючи то на Гаррі, то на Рона, то на Герміону.

- Це Дологов, - упізнав Рон. - Пам’ятаю його зі старих плакатів про розшук. А той здоровило, мабуть, Торфін Роу.

- Яка різниця, як їх звати! - трохи істерично вигукнула Герміона. - Як вони нас знайшли? І що нам тепер робити?!

Якимось чином її паніка очистила думки Гаррі.

- Замкни двері, - звелів він їй, - а ти, Роне, погаси світло.

Він дивився на паралізованого Дологова й швидко міркував. Клацнув замок у дверях. Рон світлогасником занурив кав’ярню в темряву. Гаррі чув, як ті чоловіки, що перед цим дражнилися з Герміони, чіпляються на вулиці до якоїсь іншої дівчини.

- Що нам з ними робити? - прошепотів у темряві Рон до Гаррі, а тоді ще тихіше додав:

- Повбивати їх? Вони б нас повбивали. Щойно ледь це не зробили.

Герміона здригнулася й відступила на крок. Гаррі труснув головою.

- Просто зітремо їм пам’ять, - сказав він. - Так буде краще, бо тоді ми зіб’ємо їх усіх зі сліду. Якщо ж ми цих повбиваємо, то стане ясно, що ми тут були.

- Як скажеш, - полегшено зітхнув Рон. - Тільки я ще ні разу не насилав чарів забуття.

- Я теж, - додала Герміона, - хоч знаю це теоретично.

Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, націлилась чарівною паличкою Дологову в лоб і проказала:

- Забуттятус.

Одразу ж очі в Дологова стали несфокусовані й сонні.

- Блискуче! - зрадів Гаррі й поплескав її по спині. - Тепер візьмися за другого й за офіціантку, а ми з Роном поприбираємо.

- Поприбираємо? - оглянув Рон напівзруйновану кав’ярню. - Навіщо?

- Думаєш, їм не стане цікаво, що тут сталося, коли вони опритомніють у кав’ярні, яка наче побувала під бомбами?

- А, так, ясно...

Рон трохи помучився, доки спромігся витягти з кишені чарівну паличку.

- Не дивно, що вона застрягла! Герміоно, ти запакувала мої старі джинси, вони вже на мене малі.

- Ой, вибач, - прошипіла Герміона, відтягуючи офіціантку подалі від вікна, і Гаррі почув, як вона бурмоче пропозицію, куди мав би запхати свою паличку Рон.

Повернувши кав’ярню до попереднього стану, друзі затягли смертежерів назад у їхню кабінку й посадовили їх, попритулявши до стін, один навпроти одного.

- Як же вони нас знайшли? - не вгавала Герміона, дивлячись на непритомних смертежерів. - Як дізналися, де ми?

Вона глянула на Гаррі.

- Гаррі... ти не думаєш, що на тобі й досі є твій Слід?

- Це неможливо, - заперечив Рон. - За чаклунським законодавством Слід припиняє свою дію в сімнадцять років, його не можна вчепити на дорослу людину.

- Це ти так знаєш, - засумнівалася Герміона. - А що, як смертежери знайшли спосіб почепити Слід на сімнадцятирічного?

- Але ж за минулу добу біля Гаррі не було жодного смертежера. Хто міг почепити на нього Слід?

Герміона нічого не відповіла. Гаррі відчув себе заразним, нечистим: невже смертежери й справді знайшли його саме так?

- Якщо я не можу користуватися чарами, і ви не можете користуватися чарами біля мене, не виказуючи нашого місця перебування... - почав було він.

- Ми тебе не покинемо! - твердо урвала його Герміона.

- Нам треба знайти надійну схованку, - сказав Рон. - Щоб усе обміркувати.

- Площа Ґримо, - запропонував Гаррі.

Двоє його друзів аж роти