Книги Українською Мовою » 💛 Бойова фантастика » Будні феодала - 1, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

323
0
22.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Будні феодала - 1" автора Олег Говда. Жанр книги: 💛 Бойова фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 113
Перейти на сторінку:

— Добрий день, добродію… — привітався першим, визнаючи в мені старшого. Але відразу додав: — Мені не дуже подобається колір твого обличчя. Не бажаєш поставити дюжину п'явок?

Зрозуміло. Ти б ще за зап'ястя мене взяв, виміряв пульс і в очі зазирнув.

— Лікар, чи що?

— А як ти здогадався?

Ні, не жартує.

— Сорока на хвості принесла, що в полон до татар майстерний лікар потрапив, от я й вирішив відбити тебе у бусурман будь-якою ціною.

Тепер Кирило глянув на мене з недовірою. Але я в такі переглядини грати вмію. Фіг що зрозумієш, без детектора.

— Не розкажеш про себе? А то мало що. Раптом помилився і не того звільнив.

— Про це не знаю… — розвів руками Кирило. — Може, й схибив. Родом я з Києва. Навчався у Києво-Братській колегії. Освоїв грамоту і пішов у лікарі. Донедавна лікував козаків із Куренівського передмістя. Переважно від похмілля та рани перев'язував. І жив би собі приспівуючи, якби не трапився прикрий випадок. Проїздом із Кодака до Кракова зупинився у місті француз один… Біплан, здається… І захворів. Певна річ, покликали мене його підлікувати. Француз той дуже балакучий виявився. Поки я п'явки ставив, він чого тільки не розповідав. І вишні на південь від Переяслава ростуть не вище ніж до пояса, та так густо, що не протиснутися; та раки в Інгульці завбільшки з кішку; і діти у татар, як цуценята, сліпі народяться, а очі тільки на другий тиждень розплющують… А ще розповів мені цей Біплан, що запорожці на Січі лікують лихоманку сумішшю горілки та пороху!

Кирило перевів подих і продовжив.

— І ось минулого тижня мене покликали до хворого ляха. Ну, я йому це зілля і прописав. Бідолаха, як ковтнув склянку, заверещав ніби різаний. Так і волав до вечора, а потім дуба дав. І все б нічого, різне у медицині трапляється, та тільки лях той послом виявився і якимось родичем, чи товаришем військовим самого Єремії Вишневецького. От і довелося мені втікати, щоб на палю не сісти. Та не пощастило. Прямо під Києвом бусурманам до рук і потрапив. Правда, брехати не стану, не били... Мурза, як довідався, що я лікар, наказав мені приготувати зілля, що сприяє зміцненню чоловічої сили та невтомності. А за це, якщо догоджу, пообіцяв добре ставлення і на невільничий ринок не відправляти. Залишити при собі.

Холера… доля якщо вже веселитись, то всі навколо регочуть… до сліз.

— Зробив?

— А куди подінешся? — Розвів руками той. — Або зілля, або на палю. Зробив… Ну і, судячи з того, що живий досі, мурза залишився задоволеним.

— Мурза… так. Але дехто інший — не надто. Тому, послухай моєї поради, якщо не хочеш померти страшною та болісною смертю: про те, що мені розповів, забудь. Назавжди. Жодного зілля ти не робив. Якщо тільки від проносу.

— Гм… Відверто кажучи, не розумію, чому я мушу соромитися доброї роботи? Але, якщо ти так радиш…. Хоча, шкода, звісно. Бачиш, я випробував зовсім новий рецепт. Треба лише взяти дві дюжини равликів, розчинити їх в оцті.

— Ні, лікарю, схоже, ти таки не зовсім мене зрозумів. Поглянь туди… — я вказав Кирилу на іспанця, що дбайливо і ніжно пригортав панночку Агнешку. — Цей доблесний лицар два тижні тому втратив свою кохану. І щойно знайшов...

— Яке щастя! — щиро сплеснув долонями лікар.

— Угу… у наметі Сабудай-мурзи, — продовжив я, не змінюючи тону. — Сам здогадаєшся, що цей кнур робив із бідолашною дівчиною весь цей час, завдяки твоїм зіллям?

А коли Кирило усвідомив і зблід, продовжив:

— Ось… А тепер уяви, що буде з тобою, якщо ідальго дізнається в чому секрет невтомності мурзи?

— О, боже! Не кажи їм нічого! — бухнувся Кирило мені в ноги. — Вірою та правдою відслужу. А панночці дам зілля, після якого вона забуде про все, що пережила…

— Відслужиш? Гм… Ну гаразд. Лікар зайвим ніколи не буде. А зілля тепер варитимеш тільки запитавши мого дозволу і пояснивши який результат очікуєш. Зрозуміло?

— Дякую, пане отамане… Вік твоєї милості не забуду… — Кирило підвівся і обтрусив коліна. Потім озирнувся і тихенько додав. — І теє… Якщо знадобиться, раптом… то в мене ще залишилася приблизно мірка* [*стародавня міра об’єму рідин, близько 44 мл] того зілля.

О-хо-хо, говори з горою, а гора горою... Горбатого й могила не виправить. Вчені, матері їх ковінька, експериментатори, трясця…

1 ... 80 81 82 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будні феодала - 1, Олег Говда"