Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

– Гей, офіціантко! – крикнула Аліса дівчині в формі офіціантки, що проходила повз.

– Що-небудь замовите? – запитала вона, натягуючи посмішку.

– Пляшку червоного і два келихи, – скомандував Олег, тискаючи мою сестричку, що щось шептала йому на вухо.

– Мені «Червоний оксамит», – Аліса посміхнулася Артуру, напевно, на показ перемикнулася на нього.

– А мені пива, – той від такої радості вирішив напитися. – Ці двоє не будуть нічого, а ти що будеш?

– Що? – не одразу зрозумівши, що до мене звертаються. – Мені сік.

– Отже: «Оксамит», пляшку червоного вина, пиво і сік? – перепитала офіціантка.

– Не сік, а текілу, – поправив Артур.

– Зараз принесу, – втекла офіціантка.

– З яких це пір сік став текілою? – трохи невдоволено перепитала в нього.

Зрозуміло, що він з моєю допомогою намагається відбитися від Аліси, але хто сказав, що я маю йому допомагати?

– З таких, як розумні дівчата, стали ще й красивими, – усміхнувся Артур, відсалютувавши мені майже порожньою пляшкою пива.

Цікаво, це комплімент, чи образа? Він, звісно, доволі красивий, щоправда, худий, як жердинка. Чорне волосся до плечей, довгий ніс і великі сірі очі, ледь засмагла шкіра і купою ластовиння на щоках, але все ж до зграї перевертнів по красі не дотягує. Одягнений у в'язаний светр бордового кольору з довгим вирізом, у якому видніється голий торс і вузькі чорні джинси. Цікаво, він що, светр на голе тіло одягнув? За розгляданням чоловічих грудей під светром мене і застав Кирило.

– О, Даруся! – крикнув він за спиною.

Я аж здригнулася і, обернувшись, побачила задоволену пику хлопця. Він сперся на ширму між столиками й махав мені рукою.

– Чого тобі? – не дуже радісно запитала, не ховаючи свого роздратування.

Місяць мене уникали, а тут на тобі – згадав про моє існування!

– У вас тут щось так добре пахне! – підморгнув Кирило. – Це твої друзі? Я Кирило, приємно познайомитися!

– Я Аліса, – просяяла раптом подружка моєї сестри. – Найкраща подруга Даші!

У мене мало очі з орбіт не вилізли, це коли вона нею стала?!

– О, та ти красуня! – підморгнув Кирило дівчині.

Аліса почервоніла, і я зрозуміла, що ще трохи, і дурепа закохається в цього пройдисвіта, а він буде над нею знущатися!

– Забирайся геть! – скомандувала я хлопцеві й кинула в нього подушкою.

– Ну, ти й бука! – образився вузькоокий і зник за ширмою.

– Ти Дем’янових знаєш? – здивовано запитав Артур, і його погляд з байдужого помінявся на зацікавлений.

– Краще б не знала, – посміхнулася у відповідь, намагаючись заспокоїтись.

Принесли наше замовлення, я потягнулася до свого келиха. Ніколи не куштувала текіли, цікаво, яка вона на смак.

– Ми пішли танцювати, – оголосила Настя, нарешті переставши цілуватися.

Вони з хлопцем пішли, і Аліса вирішила скористатися можливістю і підсіла до Артура. Хлопець так явно не бажав цього щастя, що навіть захлинувся пивом. З його натягнутої посмішки було зрозуміло, що він хоче, щоб його врятували. Я спробувала приховати усмішку, але хлопець її помітив. Тож відвернувшись від його гнівного погляду, спокійно пила свою текілу. Гірка.

– Артуре, може теж підемо, потанцюємо? – запропонувала Аліса, поклавши руку на коліно хлопця.

– Я не танцюю, – буркнув у відповідь хлопець, виглядаючи в цю мить, як невинна дівиця, до якої пристають в клубі.

– Ой, не перебільшуй! – хихикнула Руслана, повиснувши на руці свого хлопця. Вони вже хвилин п'ять про щось шепотілися, поки я ловила блудний погляд сестри  на танцмайданчику. – Не будь таким суворим, тобі що, потанцювати важко?

– Не хочу.

– Та годі тобі, чувак, розваж дівчат, – реготнув Олег, схоже не тільки мені приємні страждання парубка.

Поглянувши на Артура, який намагався відсунутися від Аліси, зрозуміла, що можу трохи підіграти бідолашній.

– Ви така мила парочка, – усміхнулася, сьорбаючи свою текілу.

– Правда? Дякую! – не зрозуміла іронії Аліса і затиснула в лещата руку Артура. Хлопець при цьому явно зрозумів мою іронію й злобно втупився на мене.

– Нема за що, – придушила ще одну посмішку, спостерігаючи, як Аліса мало не на коліна до хлопця перебралася, шепчучи йому якісь безглузді лестощі.

– А в тебе хлопець є? – запитав раптом Олег, не втративши надію за мною при ударити, щоб Аліса від нього відчепилась.

– Та звідки в неї ... – почала було зітхати Руслана, але я її перебила.

– Є, – невинно посміхаючись, збрехала без жодної запинки.

– А хто? – раптом знову з–за ширми в мене за спиною з'явилася голова Кирила.

– Ти чого знову виліз, як тарган? – примружилася недобре, поки Аліса миттю злізла з Артура, чому той був дуже радий.