Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

У нараді, тепер на правах повноцінного члена екіпажу, брав участь Рігд, однак, як і старші товариші, він не висловлював жодних ідей. Запала мовчанка, і здавалося, що кожен із нас боїться її порушити, щоб не упустити щось важливе. Першим тишу порушив Кріді. Він спробував нашкрябати на палубі карту, викреслюючи лінії паличкою. На мій подив, на поверхні почали проступати лінії. Потрібно сказати, що палуба була зроблена не з дерева, як на матійських кораблях. У нас під ногами була сіра поверхня, яку тільки під час першого погляду можна було прийняти за фарбовану дошку. При ближчому розгляді вона виявилася цілісним матеріалом із заглибленнями, що імітують стики дощок, імовірно, для зручності ходьби, особливо під час хитавиці. І ось, на цьому сірій поверхні малював Кріді.

Поступово стало зрозуміло, що він зображує край материка, де ми перебуваємо, і берег материка за океаном, який у нас називали Сходом. На березі він зобразив місто і порт, провівши лінію між нашим місцезнаходженням і портом, куди нам належало прибути. Хоча масштаби карти залишали бажати кращого, вона давала змогу приблизно визначити напрямок. Я співставив малюнок Кріді з картою, яку мені показував шолом, і зробив деякі обчислення щодо положення зірок. На жаль, необхідні прилади залишилися на матійському кораблі, але це було хоч щось.

Плавання через океан зайняло дванадцять днів. Весь цей час я вів корабель з короткими проміжками на сон. Це було чарівно - розуміти, що ми летимо зі швидкістю, яка перевищує швидкість найшвидкохіднішого з відомих мені кораблів. Іноді, у хвилини відпочинку, я з гордістю уявляв, що сказали б мої співгромадяни, побачивши мене, який керує таким, без перебільшення, морським птахом. Але тут же виникали думки про сумну долю Матії, захопленої караючими, і я намагався якнайшвидше відігнати їх від себе, тому що, заглибившись у цей сумний настрій, був би не в змозі виконувати свої обов'язки. Крім того, до кінця подорожі я був ґрунтовно виснажений постійною необхідністю в багатогодинній концентрації уваги. Проте, в проміжках відпочинку, я, під керівництвом Зерда, зміг освоїти ще кілька нових прийомів роботи з шоломом. Це відбувалося завдяки тому, що, коли я знімав шолом, Кріді клав мені руки на голову і заводив свою муркотливу пісню. Тоді відступав головний біль, що був моїм частим супутником у ті дні, і свідомість прояснювалася. Я навчився спостерігати карту великого масштабу, при цьому так і не зрозумівши, де знаходиться чарівний птах, очима якого я в цей момент дивлюся. Зерд говорив, що цей птах літає так високо над землею, що там навіть немає повітря, але, чесно кажучи, я не міг собі такого уявити.

З невідомої причини, з усіх нас шолом дозволяв керувати кораблем тільки мені. Спроби Зерда і Конфідуса виявилися безуспішними - нічого не відбувалося. У глибині душі я з гордістю відносив це на рахунок свого матійського походження, але, звісно, ніколи не висловлював своїх думок вголос.

На десятий день розігрався шторм такої сили, що ми вирішили поставити захист, побоюючись, що хвилі можуть завдати шкоди кораблю. Море жбурляло в нас дошки, колоди і навіть порожні бочки, і так ми побачили перші ознаки цивілізації по цей бік океану. На щастя, майстри сера Тангрета влаштували для мене крісло з кріпленнями, тож я не ризикував покотитися по підлозі просто в чужоземному спорядженні, але все одно відчуття були не з приємних.

Коли шторм вщух, я побачив на карті берег заморського материка. Наскільки я міг судити, до берега залишалося кілька годин ходу на середній швидкості. Порт, позначений Кріді, лежав південніше. Прокладаючи курс, я відхилився на північ. Однак, я не поспішав виправляти курс, оскільки у мене не було чіткого плану, що робити далі. Зовсім нещодавно, подорож через океан з необхідною швидкістю виглядала нерозв'язним завданням, і до цього часу всі наші сили були спрямовані на її вирішення. Тепер ми мали визначитися з подальшими діями.

Мені потрібен був невеликий перепочинок, оскільки я був абсолютно виснажений. Під час нього сер Вартовий ввів мене в курс справи. Виявилося, що в дні, коли я був зайнятий керуванням кораблем, Зерд, Конфідус і сер Тангрет розробили план, підказаний їм Кріді. Незвичайна істота була єдиною з нас, хто був знайомий з місцевістю, і завдяки здатності Зерда розуміти його краще за всіх, вдалося скласти уявлення про те, куди ми прямуємо. Порт не був для нас кінцевим пунктом призначення, що й логічно, враховуючи наші малі сили. Якщо на морі корабель був невразливий, принаймні для відомих мені видів зброї, то на суходолі наші можливості маневру були б украй обмеженими. План полягав у тому, щоб пристати до берега в безлюдній місцевості, звідки Кріді мав провести нас углиб материка, до фортеці супротивника.

Оскільки нашим завданням було підійти до берега по можливості непоміченими, а до заходу сонця було ще далеко, сер Вартовий відправив свого птаха на розвідку, а ми потроху рушили вперед. Я бачив своїм завданням наблизитися до берега настільки, щоб залишатися поза межами видимості дозорчих, але при цьому здійснити висадку до настання темряви.

Птах повернувся з розвідки, коли сонце торкнулося горизонту. Побачивши свого побратима, Білосніжка вибралася з клітки, набурмосилася і зашипіла. Ім'я покосився на неї, потім перебрався на спинку крісла, щоб опинитися в центрі уваги:

- Послання від Ва-р-р-р-тового мор-р-ря.

Далі птах заговорив не своїм голосом. Такий голос я вже чув, коли ми зустрілися з гігантським кальмаром.

- Прямо за кур-р-рсом кор-р-рабля підводні пастки. Кор-р-раблю не пр-р-ройти. Кур-р-рс нор-р-рт нор-р-рс нор-р-рд ост!

Так само, як Білосніжці, йому було складно вимовити "норд-норд-ост".