Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

У нього починала боліти голова. Будь-яке з припущень може бути правильним, і так само він міг повністю помилятися. Без доступу до інформації більш дієвим буде узяти дротик та кинути у якусь з гіпотез. Куди потрапить, та і правильна.

Про це Степан розмірковував, дивлячись на вогонь під чайником. Намагаючись зрозуміти, як одна дія так сильно все змінила. Він навіть не розглядав того, що змінив не лише свою долю і долю Насті, а й всього оточення. В тому числі друзів, друзів тих друзів та інших людей, яким не довелося йти на поховання і розповідати, як плітки, те, що сталося.

Йому було шкода тих дівчат, які загинули через його дії. Але Настя жива та здорова. Зараз тільки це його турбувало.

Чайник вже закипів, а Степан для себе вирішив, що спробує знайти того маніяка. Чи хоча б вберегти свою дівчину до того моменту, доки міліція не зробить своєї роботи.

І все одно його «гризло» відчуття, що він забув щось дуже важливе. Щось таке, від чого залежало, чи буде пійманий той маніяк. І як би він не намагався згадати, ця інформація була наче заблокована в підсвідомості.

Кілька ковтків зеленого чаю зробили свою справу. Степан трохи розслабився. Першим ділом він збирався зустрітися з Настею і домовитися про те, що кожен раз, коли вона буде на навчанні чи проходитиме практику допізна, він буде її забирати. Щоб вона сама не ходила через парк навпростець.

Не поспішаючи, він допив свій чай. Ще раз обміркував майбутню бесіду. Степан кивнув сам собі, погоджуючись, що це найкраще рішення. Помивши чашку, він одразу пішов спати, сил робити щось іще просто не було.