Читати книгу - "Божественна комедія"

Та церква зміни дозволя робити,

І це немов спростовує мене.

37 Тож не відходь од столу, хоч і ситий,

Бо страви нелегкої, що я дам,

Тобі інакше не перетравити.

40 Розкрий же розум свій моїм словам

І їх замкни: те не стає в науку,

Що ти, почувши, не сприймаєш сам.

43 Дві речі вкрай потрібні на розлуку

Із жертвуваним: це – саме воно

І між двома угода на спонуку.

46 Ця друга річ існує все одно,

Аж поки здійснюється; це про неї

Тобі казала я не так давно.

49 Тому-то править мусили євреї

Цю жертву завжди, хоч не раз вона

Була, як знаєш, не в вині й єлеї.

52 Суть іншої не дуже-то й складна,

І, певно, гріх ви б не такий зробили,

Коли б змінилась в ній речовина.

55 Та хоч би як тягар змінить хотіли,

А, взявши, мусите його нести,

Поки ключі не зрушні – з жовтим білий.

58 І всякий обмін, ти повір, пустий,

Якщо обміненого у новому

Не вмістиш, як чотири у шести.

61 Коли ж воно у значенні свойому

Аж перетягує ваги, тоді

Його не можна обмінять нікому.

64 В обітах, смертні, будьте ви тверді,

Але не обіцяйте необачно,

Як сталось Ієвфаєві-судді,

67 Що не сказав: «Вчинив я непробачно», —

А зле вчинив, і вряд стоять вони

Із грецьким тим вождем, що в війську лячно

70 Усі ридали, що з його вини

Як жертва Іфігенія вмирає, —

Й ридма ридали мудрий і дурний.

73 Хай кожен з християн себе смиряє,

Пером під вітром не летить у літ,

Не вірить, ніби все вода змиває.

76 У вас є Ветхий і Новий завіт,

Ще й пастирі церковні – вам єдиний

Показувати шлях на правди світ.

79 Не забувайте ж гідності людини,

Як пориватиме вас хіть на зле,

Щоб вас єврей не брав на сміх і кпини.

82 Не будьте, наче те ягня мале,

Що кида материне вим’я ссати,

Стрибає й бавиться, як Бог пошле».

85 Так Беатріче – маю те списати —

І погляди, палких жадань гінці,

Звелись у світ, яскравим сяйвом взятий.

88 Її мовчання й зміна на лиці

В мого розсудку одібрали мову,

Що запитом лягла на язиці.

91 І як стріла влучає в здобич лову

В той час, коли ще тятива дзвенить,

У друге царство ми летіли знову.

94 Так владарка спахнула радо вмить,

Коли на світ цієї сфери стала,

Що не могло й світило так ясніть.

97 Якщо ж сама зоря торжествувала,

То що з собою я б робити став, —

Моя природа-бо така нестала!

100 Щось кинувши в прозорий рибний став,

Ти бачиш, як всі риби збились в кучі,

Гадають, що принаду ти їм дав, —

103 Так іскор тисячі – яркі, блискучі —

До нас збігалися й гукали всі:

«Ось хто зростить нам почуття найлуччі!»

106 По сяйній наближалися косі

За духом дух, на радощі багаті,

Осяяні в усій своїй красі.

109 Читачу, здумай: як слова початі

Тут увірвались би, то з дальших дій

Ніщо б не втиснуло в твій ум печаті.

112 І зрозумів би ти тоді хутчій,

Як прагнув я розмови з душ юрбою,

Лиш увійшла вона у погляд мій.

115 «О значений високою судьбою,

Уздриш ти вічного тріумфу трон

Ще до закінчення земного бою!

118 Ми в сяйві ясному небесних лон

Теж сяєм; як в собі ти хіть роздмухав

Спитать, хто ми, – ця хіть тобі закон», —

121 Сказав так хтось із благочесних духів,

А Беатріче: «Ти кажи, кажи

І вір їм, начебто богів ти слухав».

124 «Ти вбраний, бачу, в промінь нечужий,

Бо ллється він твоїм же чистим зором,

Всміхнешся – заяскріє до межі.

127 З’ясуй, благаю, хто ти й на просторім

Цім місці, світлий душе, став чому,

Від смертних вкритий світлом непрозорим?» —

130 Так проказав я сяєву тому,

Що мовило, й воно спахнуло лиском,

Немов зачувши ангельську сурму.

133 Як сонце, сховане надмірним блиском,

Вгорнулося у клуби світляні,

А спека випромінювалась диском, —

136 Свята ця постать радістю в ясні

Запнулась промені, прямі й навскісні,

Й, вкривалом вкрита, мовила мені…

139 А що – йде спів про це в наступній пісні.

ПІСНЯ ШОСТА

1 «Відколи Константин орла у небі

Пустив навпроти, а не по слідах

Того, хто взяв Лавінію за себе,

4 Сто літ, і сто і більше божий птах

Жив на кінці Європи, край Троади,

Звідкіль злетів колись він по світах,

7 І попід тінню крил своїх без вади

Передавав з рук в руки берло й сан,

Коли й мені тягар дістався влади.

10 Там був я цезар, тут – Юстініан.

Займавсь огнем я першої любові,

Коли закони очищав з оман.

13 Ізмалку я в одну, не в дві Христові

Природи твердо вірив, мов граніт,

І щиро віддавався цій обмові,

16 Але благословенний Агапіт,

Найвищий пастир, в казаннях церковних

Відкрив мені святої правди світ.

19 Повірив я у суть речей ґрунтовних

І добре бачу, змивши смертний бруд,

Як святість одрізнять од діл гріховних.

22 Я прилучивсь до церкви без облуд.

І Бог мене вкрив ласкою такою,

Що вклав я все життя в величний труд.

25 Вручив я Велізарієві зброю,

І небеса сприяли в війнах їй,

І міг я скуштувати супокою.

28 Ця відповідь на запит перший твій

Іще кількох пояснень вимагає,

Щоб ти звільнився від обманних мрій.