Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

«Та замовкніть ви нарешті!» – подумки благала Елла, коли дві балакучі жіночки вподобали місця біля неї.

– Скільки ми не бачилися?

Наближення давнього знайомого вона не помітила – посилала беззвучні прокльони щасливим парам.

– П’ять років, Алексе. Вже пройшло п’ять років, уявляєш?

Олександр сів на стілець навпроти неї.

– Ти така ж молода, як і тоді.

Елла через силу усміхнулась.

– А ти, бачу, змінився. Знову одружуєшся, так? Не боїшся, що все закінчиться так само, як і в перший раз?

– Попри всю мою повагу, це не твої проблеми.

Вона здригнулась, недовірливо подивилася на нього:

– Ти чого? Хочеш сказати, у вас усе серйозно?

Чоловік різко відсунувся.

– Навіщо ти покликала мене, Елло?

– Щоб поставити просте запитання.

Зовні пролунав звук клаксона. Хтось злякано прокричав, що збив людину.

– Я чекаю.

Їй довелося себе опанувати.

– Хто… – Елла глянула на людей за сусіднім столиком і знизила голос. – Хто подбав про Женев’єв? Тільки чесно, Алексе. Ти чи Віктор? Мені потрібно точно знати.

– Хочеш покаятися? Запізно.

– Ти чи Віктор?! – Елла зірвалась. – Віктор?!

Її співрозмовник підвівся.

– Вибач. Більше не телефонуй мені.

– Віктор?.. – прошепотіла вона в простір.

Кинула гроші на стіл, вискочила за Олександром. На тротуарі спіткнулась об щось, що сприйняла за камінь. Чортихнулася, придивилась…

Камера. Велика, професійна, розбита.

Елла відштовхнула її ногою і сіла в машину. Вона збиралася залагодити проблему. Як і тоді, в далекій юності… Як не крути, а їй завжди добре вдавалося замітати сліди.

***

18 березня, 00.00

вул. Степова, передмістя

– Чому ти не відповідаєш на дзвінки?!

Віта скривилася і відсунула слухавку подалі від вуха. Мама вміла кричати так пронизливо, що барабанні перетинки не витримували. Хоча Віта визнавала свою провину. Зникла, не попередивши, другу ніч проводить бозна-де… Стоп! Тихо-мирно спить в орендованій квартирі – ось єдина офіційна версія. Тіна батьки ще пробачать, а Віктор доведе їх до інфаркту.

– Новий телефон. Поки не розібралася, – вона повторила брехню, яку регулярно чула від Маші, і не здивувалась, коли мама не повірила.

– Ти у всьому і завжди розбираєшся! Що трапилось?!

Віта зітхнула. Еге ж, розбирається… Але конкретно зараз це було не плюсом, а джерелом крику і докорів. Гаразд, залишався єдиний шлях… Теж брехливий, але набагато достовірніший.

– Мамо, ти не хвилюйся, добре? Розумієш, я телефон на роботі залишила… Звикла, що старий на шнурку висів, і не звертала уваги, а цей незвичний, якось не вгледіла. Його знайома недавно передала. Я відразу ж зв’язалася з тобою.

– Посеред ночі? Що це за знайома така?

– Моя сусідка Ліля. Вона працює в кафе навпроти Агентства.

Такий варіант більше скидався на правду, і після півгодинного допиту і вислуховування докорів про те, як вона, така неуважна, виживе в цьому жорстокому світі, Віта зуміла довести, що жива й здорова і дуже хоче спати.

– Середина ночі! Ти чому не в ліжку?

На щастя, сказати: «Тому що побачила пів сотні пропущених викликів» вона не встигла – на кухню зайшов Віктор.

– Хто там, Аліно? – запитав, витягуючи з холодильника пляшку мінералки.

– Хто там? – з підозрою уточнили зі слухавки.

– Фільм, – скрипнули зубами Віта. – На добраніч, мамо. Уже вимикаю.

Господар «темниці» легким рухом відкрутив ковпачок і зробив великий ковток. Незважаючи на смугасту піжаму, Віктор мав аж ніяк не домашній вигляд.

«Як кадр із кіно», – спало Віті на думку.

Можливо, тому що суперсучасна кухня з безліччю незрозумілої техніки і посудом, якому позаздрив би будь-який ресторан, викликала захоплення. А, можливо, тому що ніхто з її реальних знайомих не носив шовкові халати з азіатським візерунком.

Віта відклала телефон і відвела очі.

– Коли мені зустрітися з Еллою? Що їй говорити? У неї є якісь… Ну, це… Теми, про які краще не згадувати? Хочете, я листа їй напишу? Не ображайтесь, але ви помилилися, коли привезли мене сюди. Якщо Еллі донесуть, що я бувала у вас вдома, вона не на жарт розсердиться.

Віктор відставив пляшку і відвернувся до вікна.

– Угода скасовується, Аліно, – сказав із несподіваною емоційністю. – Тепер у тебе інше завдання. Тобто попереднє. Тобто… Я заплутався…

Чомусь здалося, він говорив не тільки про ситуацію з Еллою.