Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

– І яке ж? – Віта шкірою відчувала, що відповідь їй не сподобається.

– Ти прибереш її з мого життя. Будь-якими способами і ціною.

– Ви ж учора…

«…рвалися відвойовувати колишні стосунки», – Віта проковтнула кінець фрази.

– Вчора минуло, – відрізав Віктор. – А на завтра у мене інші плани. Обживайся, Аліно. Найближчим часом ти житимеш тут.

– Тобто як?!

– Склади список того, що тобі потрібно. Сподіваюся, не треба уточнювати, що в твоїх інтересах сприйняти це спокійно?

– «Це» означає «викрадення»? – Віта дивувалась, що ще може обговорювати такі теми, хоча від хвилювання й переляку голова йшла обертом. – Але чому?!

Віктор повернувся до неї обличчям.

– Ти мені дорога, Аліно. Я не хочу, щоб з тобою сталося щось погане.

– Наприклад, щоб якийсь псих замкнув мене у себе вдома?! – Віта більше не збиралася стримуватись. – Я так розумію, без інтернету і телефону?! Чому?! Скажіть же, чому це маю бути саме я?!

– Тому що я занадто довго з тобою панькався.

Грюкнули двері. Віта залишилася на самоті біля повнісінького холодильника, проте їсти перехотілося.

«А взяла б гроші в день аварії, і нічого цього не було б», – пискнув внутрішній голос, і вона пообіцяла собі більше ніколи його не ігнорувати.

Втім, навряд чи тепер це мало значення.