Читати книгу - "Несвідоме одруження, Естрела Асферіс"

Аурелія Ерабет Альтаур

І я продовжила розповідати про свої пригоди:

- Далі я по дахах діставалася своєї схованки. Я завжди, коли десь надовго зупиняюся, роблю схованку на той випадок, якщо доведеться терміново тікати. Там я зберігаю різні артефакти й амулети, які купила за роки мандрувань і навчання в Академії. Ну й інші необхідні для подорожі речі. Не завжди є можливість спокійно зібратися, іноді є лише кілька секунд, і треба бігти.

- Знаю, сама така. Іноді без запасів не обійтися, особливо коли потрібно терміново залягти на дно, - сказала Мел, напевно, згадавши один із тих випадків, коли довелося ховатися.

Я кілька секунд почекала, поки її погляд став більш осмисленим, а не спрямованим кудись углиб, і продовжила:

-Так от, у схованці я активувала артефакт, який блокує будь-яку можливість мого магічного пошуку.

- А як же мітка? Чи це не магічний пошук? - запитала Мел, яка не розбиралася в магії.

- Міток це не стосується. Мій артефакт блокував магічний пошук за кров'ю, волоссям, загалом, будь-якою річчю, пов'язаною з об'єктом пошуку. Тепер мене можна знайти тільки за допомогою магічної мітки, ну і за запахом, - пояснила я Мел ситуацію.

- Ну хоч щось. Залишилося тільки позбутися мітки, ну або змії, - зітхнула з полегшенням Мел. Після чого раптом напружилася і нервово запитала: - А ти впевнена, що мітку поставили тільки на змію? Це можна якось перевірити?

- Я можу бачити тільки свої мітки. Думаю, нам потрібен професійний маг, щоб точно сказати, чи є десь ще мітки, - зізналася я.

Мел крізь зуби вилаялася, після чого, запитуюче глянула на мене, вимагаючи продовження. Ну, я і продовжила.

Я розповіла, як досягла поїздів, і, помітивши, що один із них почав від'їжджати, кинулася до нього. Як відпочивала й обмірковувала те, що трапилося, читала листа від вчителя, і нарешті заснула, майже несвідомо поставивши щит.

Звісно, визнавати свої косяки не дуже приємно, тим паче перед подругою, але я не збиралася нічого приховувати.

Я розповіла, як поїзд виявився насправді анакондою. Те, що це з'ясувалося майже випадково, коли на кордоні перевертні відчули щось не те. Саме завдяки їхнім діям я дізналася, що весь цей час була на волосок від загибелі, перебуваючи в оточенні ворогів.

Мел сильно вилаялася, почувши все це.

Але я продовжувала, розповідаючи, як у майже безнадійній ситуації придумала досить непоганий план.

І потім втілила його, захопивши контроль над розумом змії, використовуючи ментальний амулет. Також я розповіла, як позбулася магів, що їхали на анаконді.

- Так, спритно ти з ними розібралася, - похвалила мене Мел, не забувши додати - шкода, що забула про можливість використання міток.

Далі я розповіла, майже не вдаючись у подробиці, як подорожувала на Конді, не забувши згадати і виконаний ритуал. Загалом, як я опинилася в Іфніриті, залишивши Конду за межами міста, наказавши їй зустріти мене з протилежного боку. Так я плавно дійшла до моменту зустрічі з Мел.

Однак у неї як завжди були запитання.

- Гаразд, питай. Якщо тобі щось незрозуміло, я відповім, - запропонувала я.

- Ми з'ясували, що вони відстежують твої переміщення. Але як вони встигають так швидко дістатися до потрібних місць? Адже ти переміщалася дуже швидко, - озвучила Мел своє запитання.

Воно виявилося непростим, і стосувалося таємниць моєї раси. Але оскільки і я, і Мел тікаємо саме від представників раси дроу, то приховувати щось, настільки важливе - нерозумно. Тож я розповіла те, що знає кожна дитина нашої раси:

- Відкрию тобі один із секретів дроу. Ми зазвичай переміщаємося під землею, використовуючи для цього ящерів. Вони вкрай швидкі й ефективні в подорожах, як на близькі, так і на далекі дистанції. І ще - підземні ходи є практично в будь-яких землях. Тож дроу, якщо захочуть, можуть нас не тільки наздогнати, а й загнати в пастку, використовуючи кілька груп, що рухаються з різних боків. Але це якщо знати, де ціль.

- Зрозуміло, - кивнула Мел, і перейшла до іншого питання: - Хто батько дитини? Ти знаєш чи здогадуєшся?

Знову непросте запитання, на яке я б і сама хотіла знати відповідь. Розповім про те, про що знаю або здогадуюся:

- Я знаю тільки те, що вагітна, і термін у межах трьох тижнів-місяця. А як це сталося, поняття не маю. Є кілька припущень. Перше - я так напилася, що нічого про це не пам'ятаю. Друге - мені щось підсипали. І третій варіант - хтось поставив ментальний блок, щоб я про це не пам'ятала.

- Дуже дивно, - почала Мел, але я її перебила, побачивши, що ми вже прибули в потрібне місце:

- Мел, ми на місці.

У цей же час я подумки зв'язалася з Кондою, віддавши наказ випливати на поверхню. Вона його виконала, хоч і з неохотою.

З неохотою? Чому? Зазирнувши ще раз у її розум, я зрозуміла, що опинившись у воді, природа почала брати своє, анаконда була готова до зачаття. І вже хотіла вирушити шукати потрібного самця.

Я, подумавши кілька секунд, вирішила все ж відпустити її на волю. Не знаю, зіграла тут роль жіноча солідарність чи щось інше. Хоч вона і була твариною, але все ж жіночої статі, і якщо я вагітна, то не бачила нічого поганого, якщо моя змійка також обзаведеться дитинчатами. А може, я просто усвідомила, що не зможу утримувати її поруч із собою вічно. Колись нам все одно довелося б розлучитися, і зараз якраз непоганий момент. Тож я, погладивши її по спині, попросила підплисти до берега. Потім, коли ми на нього зійдемо, я сказала їй, щоб вона пливла далі, шукала свою долю. Я тим часом знімала з неї ті заклинання, які були активні всі попередні дні. Залишила тільки те, яке пов'язане з її розмірами. Як я бачила в її розумі, вона до них звикла, і не хотіла змінювати. Тож я закріпила цю зміну, тепер її розміри не зміняться.