Читати книгу - "Яром–долиною…, Станіслав Володимірович Телняк"

Акрамом-баші? Не завадять! Отже, зберігаючи життя своїм воїнам і собі, ви досягаєте великої користі для Кримського ханства. Отже, чи так, чи інак, а цю фортецю треба здати… Ми не зачепимо жодного вашого воїна. Ми залишаємо за вами всю зброю, яка є у воїнів, і половину гармат. Ми не чіпаємо ні ваших прапорів, ні ваших скарбів, ні навіть запасів їжі, які зберігаються в підвалах цього скромного замку, що прикрашає довколишній краєвид… Наш гетьман, я думаю так, погодиться написати послання до хана в Бахчисарай з вираженням своєї найглибшої поваги і готовності допомогти йому в будь яку хвилину…

Комендант замислився. Аргументи Закривидороги були вельми переконливі, але…

— Але у мене на руках немає наказу, — сказав, нарешті, він. — Мені було сказано раніше, щоб я стеріг зі своїми воїнами дорогу на південь і не пропускав нікого. Я й стеріг і не пропускав…

— Але ж зараз ви нас вирішили пропустити, — м’яко нагадав Закривидорога.

— Щодо цього маю пряму вказівку від калги…

— Отже, — ще м’якше підвів підсумок Андрій, — фортеця уже не виконує своїх завдань. А коли так, то навіщо тримати в ній гарнізон? Га?

Різні відтінки настроїв відбивалися на обличчі коменданта. Яремко не спускав очей з рудого турка чи татарина, який не був ні тим, ні тим.

— Шпрехен зі дойч?[9] — запитав раптом Закривидорога.

— О, я, я![10] — усміхнувшись, відповів комендант, і стало ясно, що він — із німців.

— Ви ж розумієте, — продовжував далі по-німецьки Закривидорога, — що це просто дуже невигідно: в той час, коли ханові й калзі потрібен кожен воїн, отакі великі сили тримаються для виконання нікому не потрібних завдань. Безглуздя!.. Ви повинні здати нам фортецю Іслам-Кермен.

— Хочете взяти — візьміть! — сухо відповів, переходячи на татарську мову, стійкий Акрам-баші.

— Щодо цього — можете не сумніватися. Але навіщо нам лити свою і вашу кров, та ще й порох даремно витрачати? — теж перейшов на татарську Закривидорога. — Адже наші сили значно переважають ваші. Але нам не хочеться воювати з хоробрими воїнами дружнього нам Кримського ханства! Нехай ліпше вони віддають свої життя, ллють кров і витрачають порох задля щастя і благоденства премудрого й справедливого Магомет-Герая і хороброго та вмілого Шагін-Герая…

Комендант мовчав. Але не давав розуміти, що аудієнцію закінчено…

Тоді Закривидорога сказав:

— А чи не погодився б Акрам-баші на такий варіант?

Комендант був готовий милостиво вислухати й таку комбінацію.

— Варіант такий. Ми обстрілюємо зі своїх гармат Іслам-Кермен. Іслам-Кермен обстрілює нас. Але якщо у вас закінчиться порох, то ви маєте право здати нам свою фортецю. Ніхто не звинуватить стійкого Акрама-баші, що він не чинив опору…

— У нас багато пороху! — відповів комендант. — Ми можемо безперестанно стріляти цілих півроку, а то й рік.

— Це просто чудово, — усміхнувся Закривидорога. — У нас теж пороху не менше. Ми теж можемо цілий рік стріляти. Але ми цього не будемо робити. Ми пропонуємо вам почесний варіант: цілий день, аж до вечора, ми стріляємо з гармат. Ми — по вас, ви — по нас. Точніше: ми у вашому напрямку, ви — у нашому… А завтра вранці весь ваш гарнізон у бойовому порядку виходить з фортеці. Ми з почестями пропускаємо вас через наші ряди. Гетьман вручає вам листа до хана Магомета, де пише про ваше геройство, про те, що ви стійко трималися, і про те, що ми, вражені вашою мужністю, з почестями пропускаємо ваш гарнізон через наше військо. Майте на увазі: жодна волосинка не спаде з жодної голови ваших воїнів… Я прошу — від імені мого гетьмана — подумати над нашою пропозицією. Якщо ви згодні, то опівдні можете розпочинати канонаду. Ми в боргу не залишимося. Увечері ми першими припиняємо стрілянину. Після нас припиняєте її й ви. Я разом з моїм воїном під’їжджаю до фортеці. Ви чи ваш офіцер виходить нам назустріч — і ми обговорюємо порядок вашого завтрашнього виходу з фортеці. Ви віддаєте нам половину своїх гармат — і йдете в напрямку на Ор-Капу.

— Мова може йти тільки про третину гармат, — сказав раптом комендант. — Ми їх можемо вивезти завтра з фортеці. А сам замок ми можемо самі висадити в повітря. У нас пороху досить. Не треба, щоб ваші воїни казали: нам дісталася фортеця! Нехай вам дістануться руїни!

— Нехай, — погодився Андрій. І підвівся. Підвівся й комендант.

— Отже, до завтра? — запитав Андрій.

— Ми подумаємо, — відповів стійкий Акрам-баші.

Опівдні розпочалася канонада. Заговорили гармати Іслам-Кермена. Ядра летіли у всі боки, але козаки заздалегідь відійшли на безпечну відстань.

Так само заговорили й козацькі гармати. Але їх було менше, ніж на мурах Іслам-Кермена. Вони відповідали зрідка, їхні ядра теж не долітали до цілі.

Так стріляли аж до вечора.

Як тільки зайшло сонце, стрілянина припинилася. Муедзини покликали до вечірнього намазу. Козаки посідали вечеряти.

А Закривидорога разом з Яремком Ціпуриною, взявши білі прапорці, поїхав до мурів Іслам-Кермена на переговори з комендантом Акрамом-баші…

Уранці тисячний гарнізон Іслам-Кермена в повному порядку залишив фортецю.

Козацькі лави розступилися — і татари пройшли повз них під своїми прапорами і при своїй зброї. Сам Дорошенко під’їхав до Акрама-баші і вручив йому пергамен для хана Магомета-Герая.

Ґноти, які вели до порохових складів під кожною вежею, були запалені самим комендантом. Через годину почнуться вибухи…

Того ж таки дня Михайло Дорошенко послав полк Павла Мізерниці до Дністра — назустріч військові Шагіна. Якщо Шагін-Герай переможе, Мізерниця першим привітає його. Якщо калгу поб’є Кантемір-мурза, то полк Мізерниці допоможе Шагінові принаймні втекти від переслідувачів…

З полком Мізерниці пішов на Дністер і Яремко Ціпурина…

Розділ четвертий,

що оповідає про нещасливу війну славетного Шагін-Герая та про його втікання від Кантемірових вершників

Уже на теплу землю впала просяяна зорями ніч, коли Шагін-Герай зі своїми джигітами дістався Турли.

Коні потомилися, з них клаптями летіла піна, і вершники запитливо позирали на свого проводиря — треба відпочити, треба сил набратися хоч трохи; але хоробрий Шагін гукнув: «Не зупинятися! Перейдемо Турлу — аж потім спочинемо!»

Орда Шагінова лягла за Дунаєм під шаблями та стрілами Кантеміра-мурзи, і тепер славетний Шагін-Герай летів з рештками свого воїнства, кинувши злото, ясир, табуни, летів Шагін-Герай на схід, на Крим, мов вистрілений з небаченого, велетенського лука, летів стрілою, перескочивши Дунай, перескочивши Прут і наближаючись до Турли, як татари називали Дністер… А за ними, мало чи не вхопившись за довгі хвости їхніх невтомних, хоч уже і в милі, коней, летіли джигіти