Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Страта 📚 - Українською

Читати книгу - "Страта"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Страта" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 134
Перейти на сторінку:
ж чому?..

— Ну, якщо МОДЕЛІ створюються по нисхідній... Увійдемо, наприклад, в якусь місцеву крамничку «Ґноти і свічки...» І опинимося на пагорбі. По дорозі буде тупцяти плем’я в шкурах, трохи нижче і ліворуч буде ваша печера з викарбуваними на камені... або намальованими на стінах... першими оповіданнями Ірени Хміль...

— Ні, — сказала вона сердито. — Анджей Кромар ставив іншу мету... Не насміхатися з моїх письменницьких спроб і не ілюструвати шкільний підручник...

— Еге, Ірено... Ви все-таки вірите, що він не божевільний.

— Він завжди був божевільний! — відгукнулася вона роздратовано.

— Як же це ви зважилися...

— А вам-бо що?

— Нічого... Не хвилюйтеся.

Близько години вони їхали мовчки; у Ірени вже геть розболілася спина, і довелося зробити новий привал. Ірені дуже хотілось їсти, але зізнатися в цьому заважала гордість.

— А що він усе-таки мав на меті? Як ВИ гадаєте, Ірено?

Вона втомилася. Вона смертельно втомилася, не треба було лягати на траву, тепер вона не зможе встати, і Семироль побачить її слабкість...

— Ек... спериментальна соціологія.

— Що?

Ірена скривилася, згадуючи:

— «У будь-який момент часу в людства був, так би мовити, потаємний заборонений куточок. Дослідження, які вважалися неприпустимими, неетичними, негуманними... І все ж таки нечувано перспективні...»

— Ну і пам’ять у вас, — сказав Семироль після паузи.

Ірена згадала відомий анекдот і кисло посміхнулася.

* * *

Там, де Ірена очікувала побачити передмістя, як і раніше, тягнулися поля і пустирі.

Місто виявилося набагато меншим, ніж вони сподівались; здалеку розгледівши стіну, ворота і вежі, Семироль притишив крок.

— Красиво, — байдуже сказала Ірена. І додала невпопад: — Яне, а як щодо полежати в труні?

— А наші справи такі погані? — після паузи запитав адвокат.

— Ні, — Ірена гмукнула. — Просто в таких декораціях... вампірам не властиво блукати вулицями. Вони мусять боятися сонця, вдень спати у трунах, лише вночі...

— Це залежить від того, які вампіри, — Семироль не образився і не здивувався.

Вони проминули підйомний міст і ввійшли в місто.

* * *

Вулицею рухалися мовчки. Ірена спішилась і крокувала поруч із адвокатом; час від часу, не в змозі утриматися, вони підштовхували одне одного ліктями і вказували поглядом на все нові й нові подробиці: побутова сценка біля джерела, дбайливо оздобленого у вигляді коров’ячої голови... Господині в чепурних чепцях, які перемовляються через вузьку вулицю... якісь бродячі кози, собаки, жолоби для помиїв, мідні кільця, шорні лавки, озброєні вершники — Ірені важко було стриматися, не сахнутися...

Планування міста змінилося абсолютно. Двічі чи тричі вузькі вулички виводили подорожніх на майдан — Ірена щоразу напружувалась, очікуючи побачити шибеницю з трупом у петлі. Чомусь картина міста здавалася неповною без запаху гною, стражників зі списами і ешафотів...

Запах був — не надто сильний і неявний, зате стражника не зустріли жодного. На майданах розташовані були здебільшого крамниці та заїжджі двори (шибениць, на щастя, не було).

На них поглядали — з цікавістю, іноді насторожено, але й тільки. Ірена боялася, що буде гірше, що за двійком дивних подорожніх учепиться натовп роззяв...

Вечоріло. Ірену все ще не полишала надія на чудо — ось, мовляв, зараз, цієї миті, з-за повороту з’явиться крамниця з якимось особливим, знайомим фасадом, будівля-мітка, що приховує в собі ПЕРЕХІД...

— Пан моделятор має дуже приблизне уявлення про середньовічне місто... Це лубок, Ірено.

— А хто вам сказав, що він моделює середньовіччя?

— А що він моделює?

— Ви вже запитували...

Довготелесі ліхтарники запалювали свої ліхтарі. Дуже красиво — кольорові скельця, товсті свічки, місто в сутінках, у кольорових вогнях...

У якийсь момент Ірені здалося, що вона стоїть посеред широкої жвавої траси. Праворуч і ліворуч од неї струмують два потоки — червоних вогнів-утікачів і білих — прибульців... Фари, вогні, всерозуміючі очі світлофорів...

— Ви втомились, Ірено.

— Ні, не особливо...

— Ви ледве тримаєтеся на ногах... Прогулянки, звичайно, у вашому стані рекомендовані, але не такі тривалі...

Ірена не запам’ятала, як називається готель. Їй було вже все’дно.

— ...Кімната? Вечеря? Гарячої води для панів подорожніх?

Скрипливі сходи.

Ірена опинилася на ліжку. Запинало з позолоченими китицями подекуди продірявилося, крізь діри тепло блимала свічка...

— Яне, увімкніть же світло...

— Зараз, тільки знайду вмикач, — почувся глузливий голос Семироля.

Він теж утомився.

* * *

Після сніданку (овочі виявилися смачними, тверду смаженину неможливо було їсти) Семироль вирушив до міста — сам. Ірена перемогла себе і не напросилася в попутниці.

Їй було моторошно залишатися самій. З іншого

1 ... 80 81 82 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Страта"