Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

– Я піду туди.

– Ти не знайдеш їх, – сказала мати. – Ось я зроблю тобі колобок. Коти та за ним іди. Де він зупиниться, там і будуть твої брати.

Ак-Памик взяла колобок, покотила його і пішла за ним. Прийшла вона до печери, зазирнула всередину, а в печері повно закривавленого одягу, та ще висить трохи м'яса. Ак-Памик взяла одяг, пішла до струмка і всі речі випрала. Потім вона повернулася до печери, приготувала з м'яса плов і почала чекати. Раптом бачить – йде семеро чоловіків. Ак-Памик заховалася і почала спостерігати. А брати прийшли і дивляться – скрізь усе не так, як було: одяг випраний, їжа приготовлена. Переодягнулися брати, поїли і лягли спати.

Наступного дня рано-вранці вони знову пішли на полювання. Ак-Памик знову понесла одяг братів до струмка, випрала його і приготувала їжу А потім знову заховалася. Брати повернулися з полювання і бачать: усе прибрано ще краще, ніж учора. Тоді вони порадились і вирішили: «Треба завтра посторожити». Вранці шестеро братів пішли на полювання, а найстарший з них заховався, щоб посторожити, та заснув. Ак-Памик вкрила його ковдрою, сказала: «Спи, милий брате», – і взялася до роботи. Повернулися брати, подивилися – знову обід приготовлений, одяг випраний, а старший брат спить під ковдрою.

– Ну, хто ж так робить? – сказали брати, коли розбудили його.

– Я нічого не бачив, я заснув, – відповів він.

Наступного ранку заховався інший брат, але й він заснув. Нарешті залишився сторожити наймолодший брат. Він трохи порізав собі ногу, посипав те місце сіллю і від болю не міг заснути.

І ось коли він так сидів, раптом увійшла дівчина і, виправши одяг, почала готувати їжу Тоді брат вийшов із закутка, де ховався, і запитав:

– Ти людина чи дух?

– Я не дух, я ваша сестра, – відповіла Ак-Памик.

Так вони познайомились. Повернулися інші брати і дуже зраділи, що у них є сестра.

– Залишайся жити в нашій печері! – сказали вони Ак-Памик.

Брати приносили з полювання м'ясо і турбувалися про свою сестру. Якось вони знову пішли на полювання, а Ак-Памик подалася до струмка. Коли вона повернулася, то виявилося, що вогонь у вогнищі погас. «Що робити?» – подумала Ак-Памик. Вони вийшла надвір, роззирнулася довкола і побачила вдалині димок. «Візьму там вогню», – вирішила Ак-Памик і вирушила туди. Увійшла вона в дім, привіталася, а в домі жив старий, сивий дев. Побачив він Ак-Памик і сказав:

– Якби ти зі мною не привіталася, я б тебе миттю проковтнув. Підійди, ягнятко, та пошукай у мене в голові.

От Ак-Памик пошукала трохи у нього в голові і сказала:

– Я прийшла за вогнем. Якщо у тебе є, дай мені!

– Тримай свою пелену, – відповідає дев.

Ак-Памик підставила пелену. Дев поклав туди вуглини, попіл, а зверху – вогонь і сказав:

– Іди, дочко, бувай здорова!

Забрала Ак-Памик вогонь і пішла назад. А у неї в пелені від вогню зробилася діра, і з неї потрохи сипався попіл, позначаючи слід. Ак-Памик того не знала. Вона повернулася в печеру, приготувала їжу. Потім прийшли брати.

Вранці брати знову подалися в гори. А дев вистежив Ак-Памик по попелу і прийшов до печери. Ак-Памик помітила його ще здалеку. Вона замкнула двері і почала чекати. Тоді дев сказав їй:

– Просунь крізь двері палець!

Ак-Памик просунула палець. Дев міцно ухопив його, прокусив зубами і почав смоктати кров.

– Якщо скажеш про це братам, з'їм тебе! – погрозив потім дев і пішов.

Ак-Памик дуже злякалася і нічого не сказала братам. А дев почав приходити кожного дня і смоктати у неї з пальця кров. Ак-Памик худла з кожним днем.

– Гей, кізонько, що з тобою? – запитували у неї брати.

Ак-Памик нічого не відповідала. Тоді брати змовились:

– Давайте заховаємось де-небудь і дізнаємось, у чому справа.

І ось, замість того щоб піти на полювання, вони заховалися і причаїлися. Ак-Памик поробила все, замкнула двері і почала чекати. У звичний час, як завжди, прийшов дев, що вже звик постійно смоктати кров, і закричав:

– Відкрий двері!

Тоді сім братів кинулися із семи боків на дева і порубали його на тисячу шматків. Стогони дева долітали до неба. А брати підійшли до Ак-Памик і сказали:

– Ми убили ворога. Чому ти раніше нам нічого не говорила? Треба було давно розказати! Тепер нічого не бійся.

А через місяць вночі до сімох братів прийшли деви – друзі убитого і убили всіх братів. Ак-Памик залізла в шкуру лева, і деви її не помітили. Напившись крові братів, деви повернулися у своє поселення. А Ак-Памик накрила трупи братів чим знайшла, сіла на коня і поїхала від міста до міста, від села до села розпитувати старих людей:

– Чи є спосіб оживити моїх братів?