Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Як вона зреагувала?
- Спокійно. Допила каву, знизала плечима і погодилася, що і справді ризик завеликий. Подякувала, що провів і порадила забути все, про що ми говорили. Я теж подякував за каву - і пішов собі.
- Коли виходив, нікого не бачив?
- Коли заходив, там чотири пенсіонерки на лавочці сиділи. Ті, що мене двічі опізнавали. Про щось там сперечалися. Коли виходив - порожньо було.
- Як вважаєш, хто її вбив?
- Не хірург і не прозектор. Вони так не ріжуть, я надивився. І ще: у того, хто це робив, інструментарій не медичний. Швидше різницький. Хоча дуже гострий. У нас у клініці таких людей близько немає. А головне, напевне, не хто вбив, а за що. Отут є факти - не факти, думки - не думки… так, пару розмов випадково підслухав.
- Про неї?
- Ні, тобто - не напряму. Про що йшлося? Недобрі речі в клініці кояться. Дай Боже, щоб за плечима начальства. І то такі, за які цілком можуть не просто вбити, а на капусту пошинкувати.
- Свідчення даси?
- Кажуть, двом смертям не бувати. Від однієї ви мене вже порятували, дасть Бог, і друга обмине.
Сказав - і замовк. Я не підганяв, бо зрозумів, що зіткнувся з вимираючим видом свідків, котрі ще трапляються в наших широтах. Таким легше втопити себе, ніж сказати щось компрометуюче про ближніх. Навіть якщо ці ближні сидять у нього на голові. Одне слово - знахідка для Достоєвського. Але не для слідчого радянського карного розшуку.
І тут у мене в голові щось клацнуло. Я пригадав факт, що пройшов повз увагу отого невдахи з райвідділу, хоча напевне бабці казали про це і йому. Пригадав - і все стало на свої місця.
- Якщо тобі важко говорити напряму, то я поставлю тобі лише два запитання. Перше - у вашій клініці є курси медсестер?
- Звідки? Ми ж не обласна лікарня, де кожна санітарка на вагу золота. У нас навіть у морзі вакантне місце гуляє не більше, ніж півдня. Доки новенького оформлять. Навіщо нам курси? Наших медсестер у відділеннях поштучно готують.
- Прекрасно! Радий за вас. Тоді друге питання: тобі відомо, за що саме, згідно з штатним розкладом, відповідала медсестра?
Студент відповів одразу. Я заспокоївся. І, звісно, подякував. Йому теж стало легше.
- Мамі я, з вашого дозволу, про свої пригоди нічого розповідати не буду. Нехай і далі вважає, що я був на виїзній практиці. Якщо у вас все, товаришу капітан, то я побіг… корнішончик хочете? Ось, залишився.
28.
Ще моя бабуся колись казала: якщо у дитини з переляку горло перехопить, наче вузлик зав’яжеться, дайте їй солоного огірочка. Я давно вже не дитина і лякатися на нашій собачій службі майже перестав, але часом клята судома таки зводила і горло, і нижче. Та ще так, що крім кави я нічого в себе пропхнути не міг. А цей корнішончик таки зробив маленьке чудо. Мені стало легше. Я розпрощався зі студентом і попрямував через вулицю на зупинку п’ятнадцятого трамвая.
Певно, щось там було з рейками, бо кілька трамваїв підряд стояли і чекали, поки дві жіночки в яскравих кацавейках закінчать копирсатися в рейковому стику. Двері в трамваях були відчинені: вибирай, який тобі подобається. Я вибрав трохи новіший, зайшов, вмостився на одинарному сидінні. Дівчина, що сиділа переді мною, раптом встала і вискочила з вагону. Пішки вирішила добиратися? Аж ні, купила тістечко в яточці через дорогу, повернулася, вмостилась на своєму ж місці - одне слово, замість нудного чекання влаштувала собі маленьке свято душі. Вчись, Сирота.
Хоча вимушена затримка мене теж не нервувала. Я свідомо обрав саме трамвайчик, а не таксі чи тролейбус. Бо мені було конче необхідно подумки підготуватися до розмови з медичним академіком. І хоча коло моїх спілкувань у цій сфері обмежувалося переважно моїм другом Борисом, прозекторами з моргів та живодерами з нашої відомчої поліклініки, я розумів, що шеф такої клініки - це навіть не Головний над київськими психами.
На моє щастя перше запитання поставив академік, а не я:
- Як іде слідство? Сподіваюся, мені не доведеться зайве тривожити вашого міністра?
- Слідство йде нормально. Принаймні сьогодні ми вибачилися і звільнили з-під варти вашого молодого співробітника. Підозра виявилася помилковою, винні будуть покарані.
- Радий це чути. Аби ви так швидко ще й справжнього вбивцю знайшли.
- Не все одразу. Натомість є велике прохання: допомогти не тільки слідству, а й вищезгаданому співробітнику.
- Для мене як для керівника немає різниці між моїми заступниками і санітарами з моргу.
- На додачу він ще й студент медінституту. Я не буду вам розказувати про його хвору матір, це історія для місцевкому. Але вам як керівнику цікаво буде дізнатися, що під час слідства
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Багдаді все спокійно», після закриття браузера.