Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Загальнодозвільний - тип правового регулювання, що ґрунтується на загальному дозволі («дозволено все, окрім того, що прямо заборонено законом»), у межах якого закон установлює заборони на здійснення конкретних дій та перевагу стимулювальних засад перед обмежувальними.

Відповідно до цього типу регулювання будуються цивільні, трудові, сімейні, житлові й інші правовідносини (наприклад, особа має право укладати будь-які угоди, за винятком тих заборон, що передбачені законом).

Спеціально-дозвільний- тип правового регулювання, що ґрунтується на загальній забороні («заборонено все, окрім прямо дозволеного законом»), у межах якого закон встановлює конкретні дозволи.

Відповідно до цього типу регулювання визначаються правові статуси і функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів, мерів міст та ін. (наприклад, суд з уже вирішеною кримінальною справою має право знову повернутися до неї тільки у випадках, прямо передбачених законом).

Тип і режим правового регулювання суспільних відносин перебувають у тісному взаємозв’язку, але вони не є тотожними поняттями.

Режим правового регулювання є ширшим за змістом, ніж тип правового регулювання; є самостійною, автономною категорією теорії права.

Режим правового регулювання суспільних відносин {правовий режим) - правова форма, що визначає порядок (стан) правового врегулювання конкретної сфери суспільного життя, встановлений через специфічне поєднання мети, предмета, методів, способів і типів правового регулювання, які забезпечують розвиток правовідносин у просторовому й часовому вимірах та їх галузево-правову належність.

Ознаки режиму правового регулювання суспільних відносин:

1) відображує нерозривний зв’язок правової форми та змісту правовідносин;

2) як правова форма виступає комплексом мети, предмета, методів, способів і типів правового регулювання;

3) розкриває специфіку правової регламентації певної сфери суспільних відносин, порядок функціонування правових явищ у їх взаємодії з іншими елементами соціального життя;

4) погоджує правовий інструментарій, за допомогою якого впорядковуються правовідносини;

5) виявляє внутрішнє життя права і встановлює межі правового регулювання, чим забезпечує розвиток правовідносин у просторовому й часовому вимірах, їх галузево-правову належність;

6) зумовлює ефективність правового регулювання;

7) формує правопорядок.

Режим правового регулювання (правовий режим) є підставою формування галузей права. У конструюванні правових режимів багатьох галузей права ставляться однакові цілі (впорядкування суспільних відносин, їх охорона і захист тощо), використовуються правові засоби (дозволи, заборони, зобов’язання, заохочення, рекомендації та ін.), методи (імперативний, диспозитивний), типи (загальнодозвільний, спеціально-дозвільний). Проте кожна галузь права функціонує у своєму правовому режимі, оскільки комбінація означених компонентів у них не повторюється. Різним у галузях права є поєднання в них правових засобів, типів та методів; різними є предмети і цілі правового регулювання. Різними можуть бути структури нормативно-правового регулювання, обсяги індивідуального регулювання, конструкції правовідносин, форми відповідальності.

Значною мірою правовий режим галузі права визначається особливостями правових режимів складових його інститутів права, а також міжгалузевих інститутів права. Так, правовий режим приватної власності визначає правові режими цивільної, сімейної та інших галузей приватного права. Правовий режим запобігання юридичним колізіям та їх усунення є режимом міжгалузевого інституту права; він складається зі специфічної сукупності норм і методів, здатних уплинути на колізійні ситуації.

Режими галузей права визначають режим функціонування системи права, який у свою чергу, впливає на режим функціонування правової системи[33].

Види режимів правового регулювання суспільних відносин:

• за умовами життєдіяльності суспільства: звичайний (ординарний) і надзвичайний;

• за обсягом суспільних відносин: загальний і спеціальний;

• за способами регулювання: стимулювальний і обмежувальний;

• за предметом правового регулювання: конституційний, адміністративний, земельний тощо; за змістом: валютний, митний та ін.;

• за суб’єктами, щодо яких він встановлюється: режим біженців; вимушених переселенців, осіб без громадянства, громадян;

• за формами вираження: законний, договірний;

• за рівнем нормативних актів, в яких він встановлюється: загальнодержавний, регіональний, муніципальний, локальний;

• за сферою використання: внутрішньодержавний і міжнародний (режим територіальних вод).

Переплетення, взаємозв’язок і взаємозумовленість типу і режиму правового регулювання суспільних відносин виражається в такому:

1) тип правового регулювання є складовою частиною, компонентом правового режиму, саме завдяки режимові він (тип) здійснює регулюючий вплив на суспільні відносини, розкриває його сутність, фактичну соціальну значимість; 2) режим правового регулювання конкретизує тип правового регулювання за допомогою комплексу застосовуваних правових засобів, хоча тип правового регулювання може й визначати режим.

Види правового регулювання можна класифікувати за такими критеріями:

За використаним правовим інструментарієм і «обсягом» суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання. Розрізняють нормативне (загальне) і піднормативне (індивідуальне) регулювання.

• Нормативне правове регулювання - це регламентація загальних суспільних відносин правовими нормами, закріпленими в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах та інших формах права, які (норми) розраховані на багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним коло осіб не окреслене персонально; часові межі дії норм чітко не встановлені (безстроковість дії).

Нормативне правове регулювання охоплює законодавче і підзаконне регулювання.

Законодавче регулювання буває:

а) повне законодавче, що виключає будь-яке підзаконне регулювання;

б) основне, відправне, що передбачає його конкретизацію підзакон- ним регулюванням державних органів чи об’єднань громадян.