Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Підзаконне нормативне регулювання - це регулювання суспільних відносин правовими нормами, закріпленими в підзаконних нормативно-правових актах держави й актах об’єднань громадян.

• Піднормативне (індивідуальне) правове регулювання - це регулювання конкретних суспільних відносин, що ґрунтується на нормативному регулюванні, яке не вичерпане нормотворцем і допускає додаткове регулювання стосовно персонально визначених осіб і конкретних діянь. Здійснюється за допомогою: 1) актів застосування права, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну конкретну особу; 2) індивідуальних договорів. Припиняється з реалізацією відповідних індивідуальних правових приписів (короткостроковість дії).

Розрізняють піднормативне (індивідуальне) регулювання - право- застосовне й договірне.

Правозастосовне регулювання, натомість, поділяється на правонаділяюче (нарахування пенсії); правоохоронне (охорона громадського порядку); правозахисне (відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника і векселі). Суб’єктами такого регулювання виступають державні органи - суди, органи адміністрації, органи внутрішніх справ та ін. Здійснюється третіми особами - не учасниками регульованих відносин.

Договірне регулювання (саморегулювання). Суб’єктами цього регулювання виступають учасники договорів, угод, контрактів. Наприклад, договори оренди, купівлі-продажу, перевезення, надання послуг, трудові договори, кредитні договори та ін. (ст. 626-1308 Цивільного кодексу України). Здійснюється самими учасниками відносин. За розподілом компетенції щодо правового регулювання суспільних відносин регулювання може бути:

• централізованим - здійснюється з єдиного центру, є компетенцією вищих і центральних органів влади (визначення Верховною Радою України засад внутрішньої і зовнішньої політики);

• децентралізованим - здійснюється нижчими органами і установами шляхом делегування їм багатьох повноважень згори при підпорядкуванні центру (здійснення органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів державної влади).

За рівнем юридичних засобів, що застосовуються у правовому регулюванні, розрізняють регулювання:

• субординаційне - передбачає одностороннє регулювання суспільних відносин, коли суб’єкт правового регулювання видає правові акти відповідно до його місця в системі органів влади за їх ієрархією, вимагаючи підпорядкування нормам права, що містяться в цих актах, з боку осіб, на яких поширюється їх дія (закон про загальний військовий обов’язок);

• координаційне - передбачає двостороннє або багатостороннє регулювання суспільних відносин, коли суб’єкт правового регулювання видає правові акти, попередньо узгоджуючи зміст норм права з особами, на яких поширюється їх дія, або залучаючи цих осіб до формулювання таких норм (прийняття статуту місцевої громади);

• автономне (допоміжне щодо субординаційного і координаційного) - передбачає самостійне визначення особою власного варіанта законослухняної поведінки у сфері, не врегульованій правом, без порушення прав інших осіб, без вступу з ними у безпосередні стосунки (обрання власником квартири спеціально не обговореного в законодавстві способу її використання, якщо при цьому не порушуються права інших власників).

Механізм правового регулювання - процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, здійснюваний суб’єктами правового регулювання за допомогою системи правових засобів, способів і форм з метою задоволення публічних і приватних інтересів учасників суспільних відносин, забезпечення правопорядку («належне» у праві стає «сущим», тобто норми права перетворюються на правомірну поведінку й іншу правову діяльність суб’єктів права).

Ознаки механізму правового регулювання:

1) є складовою частиною механізму соціального регулювання, впливає правовими властивостями на політичний, економічний та інші механізми соціального регулювання, переплітається з ними;

2) визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури;

3) є складною системою, що включає комплекс правових засобів і форм, які перебувають у зв’язку і взаємодії; суб'єктів, котрі здійснюють правове регулювання чи правову діяльність; юридично значимі результати їхньої діяльності;

4) є динамічною частиною правової системи суспільства, не збігається з нею і тільки в поєднанні з механізмом правового впливу він створює цілісність у забезпеченні функціонування правової системи суспільства;

5) є процесом, що складається зі стадій, яким відповідають свої механізми дії;

6) визначає ступінь ефективності правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин приписам юридичних норм, їх рух до задоволення приватних і публічних інтересів;

7) має кінцевою метою встановлення правозаконності і забезпечення правопорядку в суспільстві.

Елементи механізму правового регулювання:

1) ті, що діють на відповідних стадіях регулювання - норми права; нормативно-правові акти; юридичні факти; правовідносини; акти безпосередньої реалізації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків;

2) ті, що діють протягом усього регулювання - суб’єкти, що здійснюють правове регулювання чи правову діяльність; правова законність, правосвідомість, правова культура;

3) ті, що мають факультативний характер - інтерпретаційно-правові акти, акти застосування норм права.

Стадії механізму правового регулювання - це етапи переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин. Кількість і зміст стадій залежить від задіяних структурних елементів та послідовності їх залучення до правового регулювання. Стадії можна поділити на обов’язкові (постійно задіяні в процесі правового регулювання) і факультативні (в них виникає потреба у разі регулювання окремих суспільних відносин). Цей поділ є умовним і відображає прояв впливу права на суспільні відносини на різних рівнях його реалізації.

Обов'язкові стадії:

• перша стадія (механізм нормотворчості) починається з правової регламентації суспільних відносин. На цій стадії в різних правових формах (нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових звичаях, правових прецедентах) визначається зміст і формулюються межі поведінки суб’єкта, умови виникнення прав, обов’язків, повноважень, відповідальності, тобто формується нормативно-правова база механізму правового регулювання;

• друга стадія (механізм дії правових норм у формі правовідносин) - настає з виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у разі вступу суб’єктів права у правовідносини. Необхідною умовою цієї стадії є юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов’язують настання юридичних наслідків. Забезпечується деталізація і конкретизація загальних моделей відносин, викладених у юридичних нормах;

• третя стадія (механізм безпосередньої правореалізації) - реалізація суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків.

Вона