Читати книгу - "Діти Мардука"

Втім, я не був переконаний у цьому до кінця. Не виключено, що їм, ні — тим, хто їх прислав, потрібна була ще одна ємність для мешканця Орбу, а головне — моє сховище знань, які я накопичував протягом усього життя і які дали мені змогу дешифрувати пророцтво. Така участь куди гірша, ніж просто смерть.

А тим часом стався великий злочин. Спалено живцем двох людей. Хто доведе, що то кілери? Я знову прокрутив у пам’яті сцену: якась сіра постать поралася біля бензобака — я бачив її зі спини, а потім вона пішла у бік дитячого майданчика, немовби щось розмотуючи на ходу. Тим часом інший чоловік не зводив з балкона квартири, де був я, предмет, схожий на трубу. З усього цей, на даху, не помітив того, котрий побував біля бензобака. Отже, Костя у цій події промайнув тінню. Засвітилися Бакс і той, хто був з ним. Двоє гевалів у зелених халатах, поза всяким сумнівом, бачили їх і від їхнього автомата втікали. Але вони вже там, де стануть свідками хіба що перед архангелом Гавриїлом. Напевне, бачив їх і той, що на даху.

Минуло вже більше години. Від магістралі, куди я весь час дивився, не з’являлося жодної людини. Лише кілька поодиноких пар — любителів нічного купелю — поверталися з пляжу. Люмінесцентні ліхтарі вифарбували їх у сіро-голубий колір і вони, здавалося, не йшли, а ковзали, немов привиди. Я почав міркувати над планом, на той випадок, якщо не прийде Костя. Потягнувся рукою по мобілку, щоб попередити сестру про від’їзд і щоб вона нічому не дивувалася, коли прийде додому. А там — прочинене вікно у спальні сусідів, зник дріт для розвішування білизни, а головне на подвір’ї, навпроти її квартири стався теракт. Раптом увагу мою привернула постать, яка рухалася не від пляжу й не від магістралі, а сквериком у бік лавки, де я сидів. То був Костя — з тією ж барсеткою і в тому ж одязі, в якому був удень.

Коли він наблизився, я поцікавився:

— Що це в тебе на голові?

— Тюбетейка, — сказав він. — Мені подарував її один кримський татарин, коли я плавав лікарем круїзного теплохода. — Я вилікував його доньку. Ця тюбетейка оберігає мене від лиха. — Завваживши на моєму обличчі посмішку, він додав серйозно: — Без понта. Це вже перевірено.

Майнула думка, що шапочка робила Костю якщо й не невидимим, то, принаймні, невпізнанним. Риси його обличчя навіть на освітленому майданчику геть губилися. Тільки постать і голос свідчили, що це був він.

— Пробач, що змусив довго чекати. Але я за цей час зробив корисну справу — побував в інтернет-кафе та надіслав у теленовини і на сайт обласної адміністрації для отого гладкого гевала відео-сюжет. Про всяк випадок одну копію надіслав на електронну пошту одного мого приятеля.

Я сказав, що зацікавлені люди, при бажанні, можуть вийти на комп’ютер, з якого було надіслано файл.

— Хай виходять. Я там був уперше і востаннє. Зареєстрував поштову скриньку, відіслав файл у три адреси, а потім скриньку анулював. — Раптом Костя запитав: — Ну, і що ти про все це думаєш?

— Біда велика сталася, — відказав я. — Живцем спалено двох людей.

— Двох покидьків… — уточнив Костя.

— А хто доведе, що вони покидьки?

— А кому треба доводити? Судді? Такому ж покидькові? Ти пам’ятаєш хоча б один випадок, щоб, наприклад, вкладник виграв у суді позов проти якогось довірчого, трастового товариства чи банку, які відмовилися виплатити вкладникові його ж гроші? Не було такого випадку. А їх же — вкладників мільйони. Як і в старі комуно-імперські часи, закони приймаються, також покидьками, для забугор’я, ми ж існуємо за правилами паханату. Вертикаль паханів — селищного, районного, міського, обласного, республіканського. І кожен є дахом для злочинця відповідного рівня — фінансового, промислового, партійного. Це не держава, у якій стосунки між людьми регулює закон, а біологічна система — біом, у якому кожен вид має свою нішу. На жаль, привілейовану нішу займають хижаки, збоченці і покручі. Жодного шансу для розумної і водночас чесної людини тут не існує… А ти кажеш, живцем спалено… Де той вогонь, який випалив би з-поміж людей геть усю цю наволоч?

Я довго не озивався. Слова Кості, вимовлені до того ж пристрасно, розбудили в мені приспану дисидентську сутність. Мені раптом спало на думку, що в принципі нічого не змінилося. Просто на зміну проблемам і хворобам колишнього режиму прийшли проблеми і хвороби нового ладу. Різниця тільки в тому, що диктатуру однієї партії змінила справді диктатура паханів — чільних бандитів і накрадених ними грошей. Але найгірше те, що цей владний криміналітет уже співпрацює з чорними магами Орбу. І, отже, все йде до того, щоб змушувати суспільство коритися на рівні його підсвідомості. А саме: програму, як поводитися наступного дня, тижня, місяця, людина отримуватиме не через виховання батьків, учителів та наставників, а під час сну, коли темні Орба покажуть їй розкіш нестримної сексуальної насолоди, радість вивищення над іншими чи безмежність особистої влади. Відтак, усі види виховання стануть не тільки непотрібними, а й шкідливими, надто художня література, яка часто втручається в підсвідомість. Раптом я чітко збагнув, що нищення літератури і вбивства письменників уже почалися.

— Так довго не відповідає той, хто не згоден з почутим, або ж не знає, що сказати, — озвався Костя.

— Або ж той, хто намагається осмислити почуте… Те, що ти сказав — справедливо. Але воно має глибший план. Подія, яка сьогодні сталася, більше пов’язана з тим — другим планом…

— Щось ти загадками заговорив…

— Жодних загадок. Щойно я збагнув, чому останнім часом вимирає так багато письменників. Їх убивають… Ну, не в звичайний спосіб, звісно.

— Кому ті люди стали поперек дороги? Нудні поміж них бувають — це правда, але ж вони не агресивні, не