Читати книгу - "Маленькі дикуни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потім в уяві з’явився Рафтен — Ян згадав перше враження про нього — крикливий і грубуватий, але чуйний і розумний. Ян навіть готовий був пошкодувати, що Рафтен не його батько. Рафтен ставився до нього, слабкого хлопчика, з повагою, а ще він не вважав захоплення Яна природою дрібницею.
Ян загадав і про рідне місто. Не пізніше ніж через рік він мав туди повернутись. А ще він знав, що його заповітна мрія ніколи не здійсниться. Він дуже хотів стати зоологом, та батько обіцяв, що віддасть його розсильним до першої-ліпшої крамниці. В його душі знову вирував протест, і хлопчик не знав, що робити з цими почуттями. Може, залишитися на фермі у Рафтенів?
Та Яна вчили шанувати матір і батька. Він мав скоритись.
Забираючи Яна зі школи й посилаючи на ферму, батько, напевне, хотів позбавити його всякої надії на продовження занять з улюбленої справи, але скорившись батькові, Ян тільки поглибив свої знання.
Так, він повернеться і стане розсильним, зароблятиме собі на хліб, але в нього залишатиметься час на навчання! Він боротиметься до кінця!
І враз Ян відчув себе щасливим. Він самотужки поборов останнє вагання. Він переміг самого себе!
Знадвору щось зашаруділо. Двері прочинились, у тіпі зайшов якийсь великий звір. Колись Ян не на жарт сполошився б, та зараз він байдуже дивився на пса — це був Турок, — який підійшов до нього, лизнув йому руку й розлігся біля його ніг.
Уперше старий пес лащився не до Калеба.
XXXII. Новий головний вождьКалеб був заклопотаний цілий день, та ніхто не знав чим. Він натхненно працював із Саріанною. Вона вже давно щось майструвала і тепер квапилась закінчити роботу. Потім Калеб побував у місіс Рафтен, яка і собі почала до чогось поквапливо готуватись. Гай заскочив до матері, і вона теж над чимсь метушилася. Усі працювали, як бджоли у вулику.
У житті сенгерців різні маленькі зборища відігравали таку саму роль, як клуб чи театр у житті містян. Привід не мав значення: хрестини, весілля, похорон, закладення фундаменту чи закінчення будування будинку, приїзд чи від’їзд, покупка нової збруї чи віялки. У цих заходах мешканці Сенгера брали активну участь.
Надвечір до лісу потягнулось три процесії: одна складалася з усіх членів родини Бернсів; друга — від Рафтенів (господарі й наймити); третя — від Калеба: Саріанна та більшість Бойлів. Усі несли повні кошики.
Гостей розсадили на зеленому березі загати. Калеб і Сем командували святом. Почалися змагання з бігу. Першість дісталася Яну, а друге місце посів міський хлопчик. Наступним етапом була стрільба по мішені та «полювання на оленя». В цьому виді змагань Ян не міг брати участь через поранену руку. Але Рафтен наполіг на тому, щоб Ян зміряв висоту дерева, не видираючись на нього, і був страшенно задоволений, коли обчислення виявились точними. Щоправда, це не входило до програми змагань.
— Бачиш, Семе, що значить грамота! — не переставав захоплюватися фермер. — І коли ти до такого доростеш? Молодець, Яне! Зараз я чимось тебе порадую.
Рафтен витяг із кишені гаманець і простягнув Яну п’ять доларів — встановлену громадою премію за вбиту рись. І додав:
— Це від общини за вбиту рись. А якщо підтвердиться, що вона, а не Турок, душила овець, то від себе я додам ще. — І згодом таки це підтвердилося. Так Ян заробив справжній статок. Таких грошей він ніколи не мав у житті.
Потім індіанці розійшлися по своїх тіпі. Калеб вкопав у землю стовп, до якого був прибитий новий дерев’яний щит, обтягнутий шкірою і зверху прикритий тканиною.
Гості повсідались навколо стовпа. По один бік від нього постелили шкури єнота та рисі, а по другий стояли чучела сов.
Пролунав барабанний бій, двері тіпі рвучко розчахнулись, і сенгерські індіанці в повному бойовому розфарбуванні з голосними вигуками повискакували надвір. Вони пританцьовували в такт з барабаном, на якому вигравав Чорний Яструб, тричі обійшли навколо стовпа. Барабан замовк, і всі індіанці повсідались попереду гостей.
Підвівся Великий Дятел:
— Великі Вожді! Маленькі Вожді! Воїни сенгерських індіанців! Трапились події, що забрали у вашого народу благородного Найголовнішого Вождя. Ніколи не буде тут іншого, рівного йому. Та ви тут зібрались для того, щоб обрати нового Вождя. Ми довго змагались, та не дійшли згоди. Ми влаштували великий похід, після якого дещо прояснилось. Сьогодні ми повинні вирішити, хто стане новим Вождем.
Під голосні вигуки лунає барабанний бій.
— Звичайно, кожен має свій хист, та хто в нашому племені найперший бігун? Маленький Бобер! — знову пролунали вигуки і барабанний бій.
— Це мій барабан, мамо, — прошепотів Гай, забуваючи плеснути в долоні.
— Хто краще за всіх вистежує звіра та лазить по деревах? Ну звісно, Маленький Бобер! — знову лунають гучні вигуки і барабанний бій.
— А скажіть, хто з нас може покласти на лопатки будь-кого з племені? Маленький Бобер!
— А я завжди можу побороти Чарльза, — нашіптує Гай своїй матері.
— Хто витримав випробування характеру на могилі Гарні? Знову ж таки Маленький Бобер!
— Ой, а як він тремтів од страху при цьому! — знов шепоче Гай.
— А хто влучив сові просто в серце? Хто вдало завершив полювання на єнота? Хто в боротьбі сам на сам переміг рись? Маленький Бобер!
— Мамо, а ти знаєш, що він і досі не вбив жодного бабака?
— У кого найбільша кількість гранд ку та скальпів?
— Ти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі дикуни», після закриття браузера.