Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

Тепер у кареті сиділо їх дві: одна маленька, рудоволоса, вбрана за останньою модою, і друга в коричневій шовковій накидці, солом’яному брилику з рожевою стрічкою і з таким рум’яним, щасливим личком, що на нього радісно було дивитися. Вона зупинила карету, коли та наблизилася до трьох джентльменів, але, виявивши таку самостійність, збентежилась і безглуздо почервоніла.

- Ми чудово покаталися, Джордже,- мовила вона,- і... і раді, що вернулися. Джозефе, не затримуй його довго.

- Не втягуйте наших чоловіків у біду, пане Седлі, лихий і підступний спокуснику,- мовила Ребека, погрожуючи Джозові пальчиком у найелегантнішій французькій лайковій рукавичці.- Ніяких більярдів і курінь, ніяких витівок!

- Люба місіс Кроулі... що ви! Слово честі! - це було все, що спромігся сказати Джоз. Зате йому пощастило стати в мальовничу позу: він схилив голову на плече, усміхаючись знизу вгору до своєї жертви, заклавши одну руку за спину й спираючись нею на паличку, а другою, з діамантовим перснем, смикаючи свої брижі й жилет.

Карета рушила, і він послав дамам поцілунок тією рукою, що була прикрашена діамантом. Ох, як би він хотів, щоб увесь Челтнем, увесь Чаурінгі і вся Калькутта побачили його в цій позі, коли він махав рукою такій красуні, та ще й стоячи в товаристві такого славнозвісного чепуруна, як гвардієць Родон Кроулі!

Наша юна пара вибрала собі Брайтон, щоб там перебути кілька перших днів після шлюбу, і, найнявши кімнати в Корабельному готелі, втішалася затишком і спокоєм, поки, до них не приїхав Джоз. Але не тільки він дотримував їм тут товариства. Якось, вертаючись до готелю з прогулянки над морем, вони несподівано зустріли Ребеку з чоловіком. Усі відразу впізнали одне одного. Ребека кинулася в обійми своїй любій товаришці, Кроулі й Осборн теж досить тепло потисли один одному руки. Бекі за кілька годин знайшла спосіб загладити Джорджеве неприємне враження від тієї короткої розмови, що колись відбулася між ними.

- Пам’ятаєте нашу останню зустріч у міс Кроулі, коли я поставилася до вас так неприязно, капітане Осборне? Мені здалося, що ви не досить уважні до нашої любої Емілії. Це мене розсердило, тому я була з вами така зухвала, непривітна й зла. Вибачте мені, будь ласка! - мовила Ребека і простягла Осборнові руку з такою щирою й чарівливою грацією, що він не міг її не потиснути.

Чого тільки не досягнеш, сину мій, покірним і щирим визнанням своєї неправоти! Я знав одного джентльмена, дуже достойного учасника Ярмарку Суєти, що мав звичку навмисне робити дрібні капості своїм сусідам, щоб потім, мужньо й відверто просити в них вибачення, і як ви думаєте, що потім виходило? Мого приятеля Крокі Дилла скрізь дуже любили і вважали за чесну, хоч трохи й запальну людину. Джордж Осборн повірив, що Ребека щиро кається.

Обидві пари мали що розповісти одна одній. Вони докладно обговорювали свої одруження, відверто і з величезним зацікавленням зважували плани на майбутнє. Про Джорджів шлюб мав повідомити батька його приятель Доббін, і молодий Осборн нетерпляче чекав наслідків тієї розмови. Міс Кроулі, на яку Родон покладав усі свої надії, ще й досі не здалася. Не маючи змоги доступитися до її будинку на Парк-лейн, її небіж та небога, охоплені любов’ю до тітки, подались за нею в Брайтон, де їхні посланці весь час чатували біля тітчиних дверей.

- Аби ви коли глянули на тих Родонових друзів що завжди чатують біля наших дверей,- сміючись, мовила Ребека.- Тобі доводилось уже бачити кредиторів, люба моя? Або судового виконавця та його помічника? Двоє тих мерзенних типів підстерігали нас цілий тиждень з крамнички городника навпроти, і ми до неділі не могли вийти надвір. Якщо тітка не змилосердиться над нами, то що ми тоді робитимемо?

Родон, голосно регочучи, розповів з десяток смішних анекдотів про своїх кредиторів і про те, як спритно Ребека їх дурить. Він божився усіма святими, що в усій Європі не знайдеться другої жінки, що вміла б так забивати баки кредиторам, як вона. Ребека почала практикуватися в цьому відразу після шлюбу, і для Родона така дружина була справжнім скарбом. Вони мали широкий кредит, але й неоплачених рахунків дедалі більшало, грошей майже завжди бракувало, і їм доводилось увесь час викручуватися. Та чи ця грошова скрута відбивалася на самопочутті Родона? Нітрохи. Кожен на Ярмарку Суєти, мабуть, помічав, як добре живеться тим, хто заліз по вуха в борги, як вони ні в чому собі не відмовляють, які вони веселі й безтурботні. Родон з дружиною мали найкращі кімнати в брайтонському готелі; господар, вносячи до їдальні першу страву, кланявся їм, як своїм найпочеснішим гостям; Родон лаяв обіди й вина з зухвалістю, якої не міг би переважити жоден вельможа в країні. Давня звичка, велична постава, бездоганне взуття та одяг і добре засвоєні безпардонні манери часто допомагають людині незгірше за великий рахунок у банку.

Обидві пари весь час навідувались одна до одної. Після двох чи трьох зустрічей чоловіки якось увечері зіграли в пікет, поки їхні дружини сиділи збоку й розмовляли про свої справи. Ця розвага і приїзд Джоза Седлі, що з’явився в своїй розкішній відкритій кареті і вже встиг зіграти кілька партій на більярді з капітаном Кроулі, трохи поповнили Родонів гаманець і до певної міри забезпечили його грішми, без яких навіть найбільші генії інколи приречені на бездіяльність.

Отож наші три джентльмени подалися зустрічати швидкісну поштову карету. З точністю до однієї хвилини вона, переповнена зовні й усередині, в супроводі знайомих звуків поштового ріжка, проторохтіла по вулиці й під’їхала до поштової контори.

- Гляньте-но, наш Доббін! - радісно вигукнув Джордж, помітивши нагорі свого приятеля, на обіцяний приїзд якого він уже давно чекав.- Як поживаєш, друже? Який я радий тебе бачити! Еммі страшенно втішиться,- мовив Осборн, палко тиснучи приятелеві руку, коли той спустився додолу. Тоді запитав тихим голосом: - Які новини? Ти був на Рассел-сквер? Що сказав верховний суддя? Швидше розповідай про все.

Доббін був дуже блідий і врочистий.

- Я бачив твого батька,- відповів він.- А як Емілія, Джордже? Я зараз розкажу тобі новини. Але я привіз одну важливу новину для всіх, нам...

- Ну шпар, швидше! - мовив Джордж.

- Нам наказано виступати в Бельгію. Всій армії… і гвардійцям також. У Неперепийлі загострення