Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Червоне і чорне, Стендаль 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоне і чорне, Стендаль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Червоне і чорне" автора Стендаль. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 157
Перейти на сторінку:
маркізи. Вона ставала поблажливою і виявляла до всього цікавість, як тільки лакей оповіщав ім'я барона де Ла-Жумат. Це була холодна істота з незворушним обличчям. Дрібний, худорлявий, бридкий, бездоганно одягнений, барон проводив цілі дні при дворі і звичайно ні про що не висловлювався. Такий уже був напрямок його думок. Пані де Ла-Моль була б безмежно щаслива вперше в житті, якби він став чоловіком її дочки. VI. ВІДТІНКИ ВИМОВИ

 

 

Їхня висока місія - спокійно обмірковувати дрібні події в повсякденнім житті народів і відвертати своєю мудрістю спалахи великого гніву з нікчемного приводу або з приводу певних подій, спотворених чутками до невпізнання.

Грацій

 

 

Для новака, що з гордощів не дозволяє собі ставити запитання, Жюльєн не наробив надто великих дурниць. Якось трапилося, що раптова злива загнала його в кав'ярню на вулиці Сент-Оноре. Тут якийсь чолов'яга в касторовому сюртуці, здивований похмурим поглядом Жюльєна, в свою чергу пильно глянув на нього, зовсім як колись у Безансоні коханець мадемуазель Аманди.

Жюльєн надто часто дорікав собі за те, що тоді простив цю першу образу, щоб тепер стерпіти цей погляд. Він зажадав пояснень. Чолов'яга в сюртуці негайно відповів йому найгрубішою лайкою. Всі, хто був у кав'ярні, оточили їх, перехожі стовпились біля дверей. З провінційної завбачливості, Жюльєн завжди мав при собі маленькі пістолети, і тепер його рука судомно стискала їх у кишені. Проте він не втратив самовладання і обмежився тим що повторював щохвилини:

- Пане, ваша адреса? Я вас зневажаю.

Впертість, з якою він проказував ці шість слів, нарешті вплинула на присутніх:

- Чорт його бери, хай той, котрий так розкричався, дасть йому свою адресу.

Чоловік у сюртуці, почувши цей вирок, повторений кілька разів, жбурнув в обличчя Жюльєну півдесятка візитних карток. На щастя, жодна з них не торкнулась обличчя Жюльєна: він дав собі слово скористатися з пістолетів тільки в тому разі, коли його зачеплять. Чолов'яга пішов, але кілька разів обертався, погрожуючи Жюльєнові кулаком і обсипаючи лайкою.

Жюльєн весь обливався потом. «Значить, найостанніша нікчема може отак схвилювати мене! - казав він собі з люттю.- Як же вбити в собі цю ганебну чутливість?»

Якби він лише міг, то зараз же викликав би його на дуель. Його спиняло лише одне: як знайти секунданта в цьому безмежному Парижі? В нього не було жодного друга. Жюльєн був зав'язав кілька знайомств, але всі його знайомі один по одному через кілька тижнів віддалялись від нього. «Я не товариська людина,- подумав він,- і за це тепер жорстоко покараний». Нарешті йому спало на думку відшукати відставного лейтенанта 96-го полку Льєвена, сіромаху, з яким він часто фехтував. Жюльєн щиро йому розповів про все.

- Я охоче буду вашим секундантом,- сказав Льєвен,- але з одною умовою: якщо ви не пораните свого супротивника, ви тут же негайно будете битися зі мною.

- Згода,- відповів Жюльєн, захоплено потискаючи йому руку. І вони вирушили шукати пана Ш. де Бовуазі в Сен-Жерменському передмісті, за адресою, надрукованою на візитних картках.

Була сьома година ранку. Тільки тоді, коли вони увійшли в будинок і Жюльєн наказав доповісти про себе, йому спало на думку, що це ж, можливо, той самий юнак, родич пані де Реналь, що служив колись при посольстві чи то в Римі, чи то в Неаполі і що дав рекомендаційного листа співакові Джеронімо.

Жюльєн передав поважному лакеєві, разом з своєю карткою, одну з тих, що були кинуті йому вчора.

Їх змусили чекати - його і секунданта - не менш як три чверті години. Нарешті їх привели в розкішні покої, вишукано обставлені. Їх зустрів високий юнак, причепурений, як лялька. Риси його обличчя являли всю довершеність і всю незначність грецької вроди. Його надзвичайно вузька голова увінчувалась пірамідою прекрасного білявого волосся, завитого надзвичайно старанно, волосинка до волосинки. «Клятий фертик примусив нас чекати, щоб отак завитись»,- подумав лейтенант 96-го полку. Барвистий халат, ранкові панталони, все, аж до гаптованих черевиків, було бездоганне і свідчило про пильну увагу господаря до свого туалету. Його шляхетне й пусте обличчя відбивало думки пристойні, але які з'являються не часто: ідеал дипломата на зразок Меттерніха. Наполеон теж неполюбляв мислячих офіцерів у своєму оточенні.

Жюльєн, якому лейтенант 96-го полку встиг пояснити, що це нова образа - примусити їх так довго чекати після того, як вчора так грубо кинуто йому в обличчя візитні картки, з рішучим виглядом увійшов у кімнату пана де Бовуазі. Він мав намір триматися визивно, але разом з тим не хотів порушувати правил хорошого тону.

Проте він був настільки вражений лагідними манерами пана де Бовуазі, його стриманим, поважним і самовдоволеним виглядом, витонченими розкошами обстановки, що в нього враз пропало бажання бути зухвалим. Це була зовсім не та людина, з якою він мав сутичку напередодні. Він так остовпів, побачивши перед собою цього елегантного юнака замість грубого чолов'яги, якого шукав, що не міг вимовити й слова. Він простяг одну з тих карток, які йому кинули вчора.

- Це справді моє ім'я,- сказав молодий дипломат, в якого чорний костюм Жюльєна - о сьомій годині ранку! - не викликав особливої поваги до відвідувача.- Але, слово честі, я не розумію...

Якийсь особливий відтінок, з яким він вимовив ці останні слова, знову розлютив Жюльєна.

- Я прийшов, щоб битися з вами, пане.- І Жюльєн коротко виклав йому всю справу.

Пан Шарль де Бовуазі після уважного огляду залишився загалом задоволений кроєм Жюльєнового чорного костюма. «Це від Штауба, цілком ясно,- думав він, поки той говорив.- Жилет пошито з великим смаком і чоботи непогані, але з другого боку - чорний костюм зранку!.. Це, певне, для того, щоб не бути мішенню для кулі»,- вирішив нарешті де Бовуазі.

Тільки-но він знайшов це пояснення, як став надзвичайно чемним і поводився з Жюльєном майже як рівня. Розмова тривала довго, справа була делікатна, але зрештою Жюльєн не міг заперечувати проти очевидності. Цей юнак з бездоганними манерами, що був перед ним, не мав нічого спільного з тим грубим суб'єктом, який образив його вчора.

Жюльєнові дуже не хотілось піти ні з чим: він затягав розмову. Він спостерігав самовдоволене обличчя кавалера де Бовуазі,- цим титулом той назвав себе сам образившись, що Жюльєн звертався до нього просто «добродію».

Жюльєн милувався його серйозністю з легким відтінком чванливості, яка, однак, не покидала його й на хвилину. Жюльєна дивувала його чудна звичка повертати язиком, вимовляючи слова... Та, зрештою, в усьому цьому не було й

1 ... 80 81 82 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоне і чорне, Стендаль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоне і чорне, Стендаль"