Читати книгу - "Червоне і чорне, Стендаль"

Молодий дипломат з надзвичайною чемністю висловив готовність битись, але відставний лейтенант 96-го полку, що вже годину сидів, розставивши ноги, впершись руками в боки й відставивши лікті, заявив, що його друг, пан Сорель, зовсім не схильний сваритися з людиною на німецький лад тільки тому, що хтось викрав її візитні картки.

Жюльєн вийшов з дому кавалера де Бовуазі в дуже поганому настрої. Перед ганком стояла карета. Жюльєн випадково глянув на кучера і впізнав у ньому свого вчорашнього кривдника.

В одну мить він схопив його за полу довгого каптана, скинув з козел і осипав ударами батога. Два лакеї кинулись рятувати свого товариша; на Жюльєна посипались удари кулаків; але він вихопив один із своїх пістолетів і став стріляти в них; вони втекли. Все це сталося за якусь хвилину.

Шевальє де Бовуазі, спускаючись сходами вниз з забавною поважністю, повторював тоном вельможі: «Що таке? Що таке?» Йому, видно, кортіло довідатись, що трапилось, але його престиж дипломата не дозволяв цього виявити. Коли він дізнався, в чім справа, урочиста поважність на його обличчі змінилась виразом насмішкуватої байдужості, що ніколи не повинна покидати дипломата.

Лейтенант 96-го полку зрозумів, що панові де Бовуазі самому захотілося битись але він вирішив теж удатись до дипломатії, щоб залишити за своїм приятелем ініціативу.

- Ну, тепер,- скрикнув він,- є підстава для дуелі!

- Цілком достатня, я гадаю,- відповів дипломат.- Вигнати геть цього негідника,- сказав він своїм лакеям,- хай на його місце сяде хтось інший.

Відчинили дверцята: кавалер неодмінно хотів вшанувати Жюльєна і його секунданта, провізши їх у своїй кареті. Заїхали за одним з приятелів пана де Бовуазі, який знав зручне для дуелі місце. Дорогою вони дуже мило розмовляли. Тільки дипломат мав досить дивний вигляд у своєму халаті.

«Хоч це й вельми знатні пани,- думав Жюльєн, - але вони зовсім не такі дурні, як особи, що обідають у пана де Ла-Моля. Я розумію чому,- додав він подумки через хвилину,- вони дозволяють собі відступати від благопристойності». Розмовляли про танцюристок, які мали успіх у вчорашньому балеті. Дипломат і його приятель робили натяки на пікантні історії, зовсім не відомі ні Жюльєнові, ні лейтенантові 96-го полку. Жюльєн був не такий дурень, щоб удавати, ніби їх знає, і щиросердо признався у своєму невідані. Ця щирість сподобалась приятелеві шевальє, і він розповів йому ці історії якнайдокладніше й дуже потішно.

Одна річ надзвичайно здивувала Жюльєна. Карета на хвилину спинилась через те, що на вулиці будували тимчасовий вівтар для процесії на честь свята Тіла господнього. Дипломат і його приятель дозволили собі з цього приводу не один жарт: тутешній кюре, мовляв, був сином архієпископа. Ніколи в домі маркіза де Ла-Моля, що претендував на титул герцога, ніхто не наважився б вимовити щось подібне.

З дуеллю було покінчено за одну хвилину: Жюльєн дістав кулю в руку; йому зробили перев'язку з носових хустинок, змочених горілкою, і шевальє де Бовуазі дуже чемно попросив у Жюльєна дозволу відвезти його додому в тій самій кареті, яка їх привезла сюди. Коли Жюльєн назвав особняк де Ла-Моль, молодий дипломат перезирнувся з своїм приятелем. Фіакр Жюльєна стояв тут же, але розмова з цими панами була для нього значно цікавіша, ніж товариство хвацького лейтенанта 96-го полку.

«Боже мій! Так оце й є дуель? Оце й усе? - думав Жюльєн.- Яке щастя, що я все-таки спіймав цього кучера! Як би я мучився, коли б мені довелося стерпіти ще й цю образу в кав’ярні!»

Дорогою цікава розмова майже не уривалась. Тут Жюльєн зрозумів, що дипломатичне прикидання може теж стати в пригоді.

«Виходить, нудьга не є невід'ємною властивістю розмови знатних осіб. Адже мої недавні супротивники глузують з хресного ходу, не соромляться розповідати масні анекдоти, та ще й з такими мальовничими подробицями. Їм бракує тільки розмірковувань на теми високої політики, але це повністю компенсується вишуканістю, легкістю мови й бездоганною точністю висловів». Жюльєн почував щиру приязнь до цих молодих людей. «Який би я був щасливим, якби міг часто зустрічатись з ними!» - думав він.

Як тільки вони розстались, шевальє де Бовуазі навів довідку про Жюльєна: відомості виявились не блискучі.

Йому дуже цікаво було з'ясувати, хто такий його супротивник, чи буде пристойно зробити йому візит? Але те, що вія почув, було далеко не втішне.

- Все це просто жахливо,- сказав він своєму секундантові! - Не можу ж я признатись, що стрілявся з якимось секретарем пана де Ла-Моля, і тільки тому, що кучер викрав мої візитні картки!

- Безперечно це може поставити вас у смішне становище.

Того ж таки вечора шевальє де Бовуазі і його приятель розголосили скрізь, що цей пан Сорель - до речі сказати, дуже милий молодий чоловік - є позашлюбним сином близького друга маркіза де Ла-Моля. Всі охоче повірили їхнім словам. А коли факт був встановлений, молодий дипломат і його приятель дозволили собі кілька разів відвідати Жюльєна протягом двох тижнів, поки він не виходив з кімнати. Жюльєн признався їм, що був в опері тільки раз у житті.

- Це жахливо,- сказали вони йому,- адже тільки туди й варто ходити. Треба, щоб ваш перший вихід був на «Графа Орі».79

В опері шевальє де Бовуазі познайомив його з уславленим співаком Джеронімо, що на той час користався величезним успіхом.

Жюльєн майже закохався в свого нового знайомого; його зачаровувала самоповага і таємнича значимість де Бовуазі, поєднані з юнацьким фатівством. Наприклад, шевальє трохи заїкався тільки тому, що мав честь часто бачитись з вельможею, в якого була така вада. Ніколи ще Жюльєн не зустрічав в одній істоті стількох дивацтв, які вживалися з бездоганністю манер, що могла правити ва зразок для бідного провінціала.

Жюльєна бачили в опері в товаристві шевальє де Бовуазі і почали про нього говорити.

- Отже, - сказав йому якось пан де Ла-Моль, - ви - позашлюбний син багатого дворянина з Франш-Конте, мого близького друга?

Маркіз урвав Жюльєна, коли той хотів запевнити, що ніякої участі в поширенні таких чуток не брав.

- Пан де Бовуазі не захотів, щоб про нього говорили, що він бився з сином тесляра.

- Знаю, знаю сказав пан де Ла-Моль.- Тепер уже моя справа підтвердити цю версію,- вона для мене дуже зручна... Але я хочу просити вас зробити мені одну послугу - це відбиратиме не більше півгодини вашого часу: після кожної оперної вистави дивитись на роз'їзд великосвітського товариства. Я помічаю у