Читати книгу - "Земля мертвих"

— Ми відчували міцний потяг один до одного, — провадила вона далі.

— Фізичний, чи ви про почуття?

— Про тіла, а врешті-решт нас охопила надзвичайна ніжність. Можете назвати це коханням.

Вона вимовила останні слова дещо поблажливо, ніби зверталася до людей з нижчого світу, що були не спроможні осягнути двоїстість і глибину їхніх стосунків.

— Ваша близькість не вплинула якось на вашу пам’ять, спогади, адже ви могли б і переплутати дати?

— Ні, пане Голово.

Суддя якусь мить мовчав. Краєм ока він спостерігав за нею й мимоволі милувався, що й не дивно.

— Пані Вастель, — проказав він нарешті. — Ви заміжня жінка, а так легко зізнаєтеся в тому, що провели ніч із коханцем?

— Ну то що?

Діана вимовила це так, що питання голови вже здавалося недоречним.

— Після вашого зізнання у вас не було неприємностей із чоловіком?

Вона широко усміхнулася: а суддя й справді бовдур якийсь.

— Я вам казала, що тоді він виїхав у справі до Гонконгу, правда? А там у нього є інша жінка й двійко дітей.

Мішель Делаж раптом став схожим на людину, що не встигла на потяг і зараз стоїть розгублено на пероні. Він ніяк не міг уторопати, за якими правилами існує світ Діани Вастель.

Зі свого боку Корсо сподівався, що генеральний адвокат і сторона обвинувачення каменя на камені не лишать від її промови, спіймають на даті, певних обставинах або дадуть пояснення її брехні: кохання, шантаж абощо.

Але ніхто з них не скористався з права опитати свідка. Як і у випадку з Юноною Фонтре, вони воліли не чіпати жінку, що здавалася такою впевненою в собі. Роздражнити її значило б лише погіршити ситуацію.

А тоді естафету прийняла Клаудія Мюллер:

— Пані Вастель, — сказала вона, підводячись, — у мене є до вас лише одне питання. Тієї ночі ви були із Собєскі сам на сам?

— Ні.

Зала судових засідань ледь не вибухнула від галасу.

— Стривайте, — втрутився голова, — ви ж неодноразово стверджували, що провели ніч із Собєскі й у вас були інтимні стосунки.

— Це не означає, що ми були сам на сам. Що більше, то краще…

Суддя був вражений.

— Ви ніколи не згадували про інших партнерів!

— А ніхто й не питав.

Ґвалт посеред слухачів посилився. Голова був змушений просити обурену публіку дотримуватися порядку.

— Хто був з вами? — спитала Клаудія Мюллер і вже напевно знала, якою буде відповідь.

— Справжнього імені я не знаю. Його кличуть Абелем. На штиб експерта.

— У якій галузі?

— Розваг. Він бере участь, дає поради. Приносить реманент, стимулятори. Справжній профі.

У залі тепер всі уважно слухали: аудиторію насправді захопила мандрівка у світ розпусти.

— О котрій годині він прийшов?

— Приблизно опівночі.

— А о котрій вийшов?

— Близько третьої ранку.

— І всі три години Філіпп Собєскі не полишав приміщення?

— Звичайно, ні. Він навіть був таким активним.

Пролунав сміх. І знову голові довелося заспокоювати присутніх.

— Гарна історія, але де ж шукати цього Абеля? — промовив він чи то гнівно, чи по-панібратськи. — Чому його немає в списку свідків?

Він звертався зокрема до адвокатеси Мюллер, яка з усмішкою відказала:

— Він там є, пане Голово. Насправді його звати Патрік Б’янкі, і він виступатиме наступним.

Мішель Делаж мимоволі поглянув на представника прокуратури, але той заглибився у список в пошуках прізвища свідка. Метр Софі Злітан, уповноважена з боку сторони обвинувачення, теж копирсалася в «маршрутному листі», складеному на той день.

Як вони всі могли таке проґавити?

69

Патріка Б’янкі ніхто не помітив у списку свідків. Але й у вагоні метро або на виборчій дільниці ніхто б його також не помітив. Середнього зросту, чимось схожий на спортивного тренера (на ньому був костюм «Adidas»). Років тридцяти, коротко стрижене волосся, веселе обличчя, кирпатий ніс, іскристі чорні очі. Такий міг би знятися в рекламі попкорну, чогось на кшталт «сніданку чемпіона».

Він відрекомендувався згідно з правилами, і голова гаряче, майже збуджено взявся його допитувати. Було незрозуміло, звідки така завзятість: бажання дійти правди чи просто цікавість?

— Які ваші обов’язки за фахом?

— Офіційно я звукооператор кінематографа.

— Я про вашу іншу роботу. Що стосується нинішньої справи.

Чолов’яга махнув головою, а тоді обвів поглядом суддів і присяжних, ніби хотів переконатися, чи всі його уважно слухають. Очевидно, це був його зоряний час.

— Я — організатор. Організатор забав.

— Докладніше.

— Я спонукаю клієнтів дати ширшу дорогу своїм бажанням, забути про забобони, нагляд суспільства.

— У вас багато… поціновувачів?

— Чимало. Я допомагаю знудженим подружжям, коханцям у хвилину скрути, закоханим, які шукають нові враження…

Делаж перервав:

— Як вони вас знаходять? З вами зв’язуються?

— Через інтернет.

— Як давно ви займаєтеся цією діяльністю?

— Років десять. Почав у клубах з обміну партнерів, там і здобув віддану клієнтуру. На жаль, держава не визнає такої діяльності. Ось чому я гарую додатково, тобто працюю артистом за тимчасовими контрактами…

У залі залунав сміх. Навіть Собєскі злегка усміхнувся. Що більше свідчень він чув на свою користь, то жвавішим ставало його обличчя.

— Того вечора, — провадив Делаж, — хто з вами зв’язувався?

— Діана Вастель. Пополудні.

— Коли точно ви прийшли?

— Опівночі.

— Філіпп Собєскі був удома?

— І клієнт був уже при роботі, якщо можна так сказати…

— Як саме ви мали втрутитися?

Абель скинув оком на Собєскі: чи можна говорити в суді про все? Корсо повірити не міг. У процесі розглядали подвійне вбивство, а цей «організатор забав» сумнівався, чи етично зраджувати таємниці професійного курвара.

На знак дозволу Собєскі йому підморгнув.

— Отож, мене покликали, аби мати інтимні стосунки з Філіппом, а сам він тим часом розважався з Діаною. Задум зрозумілий?

Голова мимохіть підтакнув. Клаудія сиділа неподалік і тішилася. Чи то слухачі зніяковіли, чи Абель так жартував, але всі вірили тому, що він патякав.

Тренер повідомив інші деталі та повністю підтвердив розповідь Діани Вастель. Своєрідну нотку його свідченню надавали історії про фалоімітатори, гелі-змазки й анальний секс.

Досі подруги Собєскі здавалися щирими, утім, кохання (чи якесь інше почуття) могло б збивати їх із пантелику, спонукати до брехні на