Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

думку, таким: формально скасувавши приватну власність на землю, УЦР не могла реалізувати своє аграрне законодавство, оскільки не існувало «повних відомостей про площі державного земельного фонду, землю не розбито за категоріями, а також не складено списки безземельних та малоземельних селян». Іншими словами, УЦР та УНР принципово не могли вирішити завдання, задля яких вони створювалися, заради яких зірвали теоретично можливі демократичні соціально-економічні та політичні перетворення в Російській державі, заради яких пішли на повномасштабну громадянську війну, переможцем в якій вийшла третя сила — російські більшовики. Останні врешті-решт змогли опанувати «українське» село лише впродовж наступних 15 років — вінцем цієї переможної стратегії став голодомор 1932—1933 рр.

Селянство мріяло ні про що інше, як тільки про те, аби «відособитись від інших верств суспільства і «законсервуватись» у своєму стані зі своїм народним судочинством «по правді і справедливості». Селяни відкидали державне право, оскільки ним гарантувався принцип непорушності приватної власності поміщиків», але не тільки поміщиків, а й заможних селян, та й взагалі всіх громадян Російської держави.

Увійшовши в «цивілізаційний конфлікт» з інститутом держави як такої (при цьому форма її політичного устрою значення не мала), село намагалося досягти своїх цілей також і шляхом бойкоту хлібних поставок. Це мало своїм наслідком запровадження адміністративних позаекономічних, а згодом і силових методів задля забезпечення збройних сил та несільського населення продовольством. Це, в свою чергу, спричинилося до розриву столітніх економічних зв’язків між містом і селом, до «натуралізації та архаїзації відносин в сільському господарстві»[25].

Висновки автора

Перший. Суть так званих «національно-визвольних змагань українського народу 1917—1920/21 рр.», або так званої «Української революції», — грабунок селянами чужої власності та фізичне винищення її власників, ліквідація інституту приватної власності, що існував, правової і правоохоронної системи, зародків демократичних інститутів, заперечення фундаментальних цивілізованих правил та норм суспільної поведінки.

Другий. «Натуралізацію та архаїзацію відносин в сільському господарстві» на території колишньої Російської держави звіричими, нелюдськими методами подалав терористичний комуністичний режим. Методи ці мають усталену назву «Голодомор 1932—1933 рр.». В ті на наступні десятиліття українське село цілком та повністю заплатило за те, що вчинило в 1917—1920 рр.

Ігрова площа Павла Скоропадського

Вся діяльність Скоропадського та його прибічників, спрямована на реалізацію їх проекту «Україна», була жорстко детермінована конкретними обставинами часу та місця, обставинами їх походження, народження, освіти та виховання. Вийти за ці межі вони фізично не могли. Свобода їх політичного маневру була вкрай обмеженою.

Перше обмеження стосувалося насамперед перебігу подій на Західному фронті Першої світової.

Підписавши мир у Бресті, УНР формально вийшла з війни. Фактично війна для неї продовжувалася, але у складі ворожої ще вчора коаліції. Продовжувалася, ясна річ, не прямо — російські «українці», на відміну від «українців» австрійських, прямої участі у військових діях уже не брали.

Територія більшої частини сучасної України розглядалася й використовувалася країнами Почвірного союзу як ресурсне джерело, покликане якщо не принести їм перемогу у війні, то принаймні значно полегшити становище голодуючого цивільного населення Австро-Угорщини і Німеччини та їхніх збройних сил. Отже, саме утилітарні обставини військового часу поставили на порядок денний питання про забезпечення економічних інтересів країн Почвірного союзу, насамперед у царині постачання продовольства з окупованих територій.

Мапа Західного фронту Першої світової війни. Перша половина 1918 р. Суспільне надбання

Мапа Західного фронту Першої світової війни. Друга половина 1918 р. Суспільне надбання

Обмеження друге було, якщо можна так сказати, «внутрішнього» походження. На комплекс­не його висвітлення наважився Віталій Скальський[26]. Дослідник установив, що зміни у самосприйнятті тогочасних «українців» відбулися, головним чином, упродовж березня-квітня 1918 р. Причини такої зміни названі такі.

Території колишньої Російської держави, які перейшли під контроль Німеччини та Австро-Угорщини за Берестейською мировою угодою. Суспільне надбання

Перша. «Після визволення Киє­ва від більшовиків серед населення масово поширилися погромні настрої. І, звісно, вони були спрямовані проти євреїв. До єврейських погромів справа не дійшла, але випадки самосудів мали місце. За три тижні більшовицької окупації Києва у населення склався образ більшовика-єврея: «всі червоногвардійці були євреї. ... Антиєврейські настрої, — пише він, — мали й інше джерело. Під час більшовицьких реквізицій майна буржуазії багато речей потрапило до єврейських дрібних підприємців. Погромники приносили викрадені предмети перекупникам чи у невеличкі магазини, які заробляли гроші в тому числі скупкою та перепродажем краму. Їхніми власниками у більшості випадків були, в силу різних історичних обставин, євреї. Після визволення від більшовиків колишні власники намагалися відшукати своє майно і знаходили його в єврейських магазинах та складах. ...У міському середо­вищі у березні-квітні 1918 року існувало дві тенденції суспільних настроїв: страх перед більшовизмом, бажання помститися своїм псевдопролетарським кривдникам, що легко набувало антиєврейського характеру, а також несприйняття Центральної Ради як серйозної, потужної політичної сили, яка здатна до якісного державотворення».

Третє обмеження умовного «майданчика» на якому тільки і міг діяти Скоропадський — радикальні соціальні та національні погромницькі практики села. Історична правда полягає в тому, що вся історія так званих «національно-визвольних змагань українського народу», чи то «Української революції», є не чим іншим, як історією тотального погрому. Селянського погрому.

Погрому соціального.

Погрому економічного.

Погрому політичного.

Погрому культурного.

Погрому духовного.

Погрому інтелектуального.

Історія так званих «національно-визвольних змагань українського народу», чи то «Української революції», є історією погрому, який за своїми масштабами та наслідками багатократно перевищив «Велику Руїну», організовану і втілену в життя Богданом Хмельницьким та його бандитською козаччиною. Слово — фахівцям:

— «селянство, яке віками було відсторонене від державно-політичного життя та у сфері юрисдикції відділене від інших шарів громадянства, фактично перебувало у стані війни проти держави та вищих верств суспільства (власників)»,

— «правосвідомість селянства в період Гетьманату визначалась, по-перше, ворожістю до держави та впроваджуваного нею правового порядку, по-друге, несприйняттям права приватної власності й активною боротьбою проти його відновлення»,

— «за Гетьманату селянство ще більш дистанціювалось від держави та решти суспільства і перетворилося у замкнуту, станову, корпоративну систему, яка захищала лише власні інтереси»,

— «в умовах занепаду адміністративних та судових структур і поширення анархії селяни стверджували, що «нема закону, а є тільки наша воля» (виділено нами. — Д. Я.),

— «гетьманська влада, яка проголосила законність нормою суспільного життя, намагалась юридично оформити свої дії, підвести правову базу під забезпечення потреб держави або інтересів певних верств»,

— «замість того, щоб унормувати відносини між селянами та поміщиками і встановити суспільний спокій, всі ці закони, навпаки, підвищували ступінь напруги»,

— «у багатьох виступах та рішеннях селян проглядається ностальгія за більшовиками, що за свого панування закликали ділити землю та розбирати поміщицьке майно. Гетьманські діячі констатували втрату селянством усілякого