Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

- То ти здурів, чуваче!

- Кіре, Феррарі дорожче нареченої! Дорожче десяти наречених!

- Кидай її до дідькової бабусі!

- Справді, навіщо тобі потрібна вередлива? Хочеш підкину парочку красунь на все-все згодних? Будуть тобі в рота заглядати, і догоджати у будь-який час дня і ночі!

- Дякую за підтримку, дружбани, - перериваю ці групові спроби порятунку мене, безнадійного. - Якби ж то проблема була лише в ній…

- Тільки не кажи, що завів двох наречених? - витріщає очища Матвій, не даючи закінчити.

- І обидві вередливі, - регоче Артур.

- Ну які дві? Що ви верзете, йолопи, - відмахуюся. - Мені від однієї моєї незабаром доведеться лікуватися. Того й диви, ще дійду до психолога або того, до кого психів приводять. Я навіть з Алексом посварився, бо йому теж сподобалася Вікторія.

- То ось чому ти не захотів його кликати до нас? - здогадується Ярослав.

- Угу, де я, там його бути не повинно. Немає у мене більше двоюрідного брата!

- Все зрозуміло. Втрачаємо Кирила, втрачаємо. Ну що, пом'янемо, мужики?

Всі підтримують, піднімаючи келихи. Тільки не я.

Гей! Кого вони зібрались пом'янути?!

- Ви зовсім очманіли?

- Ні-ні, - хитає головою Артур. - Ось прийдемо до тебе на весілля, тоді очманіємо на всі сто відсотків. Був у нас нормальний друг, заліковий холостяк і немає його. Як же при-и-икро, - і регоче знову.

- А хіба фіктивні весілля бувають? Раптом Кір не змінить традиції? - приколюється Паша, ще більше виводячи мене з себе.

- Ну вистачить вам! Дістали, замість того, щоб взяти і допомогти!

Навіть хотів піти. Не прощаючись! Розлютили друзі. Вони і без приводу приколи знайдуть, а тут я такий зі своїми проблемами зробив їм вечір, а може й того більше. Таке вони запам'ятають надовго, знаючи деяких, на дуже-дуже довго.

Все ж таки не покинув бар, залишився з ними і навіть затримався. Більше не пив, бо зранку починається новий робочий день та нові спроби підкорити Вікторію. Ось тому і затримався, що моя банда друзів менше реготати не стала, але хоча б почала допомагати. Пропонували дати свої тачки для уроків водіння, організувати терміновий виліт на острови, засунути помічницю в повітряну кулю разом зі мною, і багато того, від чого я навіть спітнів і пару разів мало не падав зі стільця.

- Якщо твоя Вікторія з іншого замісу, тоді до неї потрібен й інший підхід, - виносить вирок Матвій, нібито я сам без нього не додумався.

Хоча... я ж прикладав зусилля, намагався... але чомусь розмірковував, щоб хотів бачити сам, як повинно саме мені сподобатися. Думав про себе, як зазвичай. 

- Я зрозумів, що мені треба. Бувайте, друзяки. Мені вже час!

Різко підхоплююся йти.

- Кіре, а нам розповісти?

- І як ми повинні дізнаватися, що ти зрозумів?!

- Якщо спрацює, може бути, тоді поділюся, - кидаю їм, аби відчепилися, і поспішаю на вихід.

Мені ще доведеться зробити декілька дзвінків. І знайти той файл з інформацією, який дбайливо підготувала для мене фіктивна наречена. Там вона старанно виписала в список, що їй подобається, свої захоплення і слабкості. От я дурень, з нього ж треба було починати!

Насамперед скасовую на завтра лімузин. Все одно б я не зміг в ньому навчити Вікторію водінню. Але з'являлася спокуса, що в лімузині просторо, раптом Мечу пощастить, а там і зручні канапки. Хрін з ними, з канапками. Ще ж треба подзвонити в ресторан, щоб не привозили свіжі устриці, та в квіткове агентство, щоб не сипали по нас з гармати пелюстками троянд.