Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Есмо, пробач мені. Йди до мене.

Він сів на край ліжка і кличе мене на коліна. Я не можу зрозуміти, що зараз сталося, і чому по моєму тілу розтікається страх. Це неприємне слизьке відчуття, якого хочеться позбутися відразу.

- Есмо, я, як і раніше, твій Енді. Присядь зі мною, поговоримо.

Слухаюсь і підкоряюся. Сідаю на його стегна, притискаюсь до грудей. Стає тепло, спокійно. Я вдома.

- Чому ти ще не була у Парижі? – лагідний голос повернувся, починаю заспокоюватися, мурашки сверблять лиш у віддалених куточках тіла, але і вони відступають.

- Ти й сам знаєш, - ховаю очі у його сорочці.

- Якщо ти не знаєш місця, можна переміститися туди по координатах або уявити собі, тримаючи в руках фото, - повчає мене, погладжуючи волосся.

- Думаєш, я не пробувала? Ага, тільки я переміщалася зовсім не в Париж. На міське звалище, на кладовище, у кар'єр. І все це в радіусі ста кілометрів.

- Я тебе навчу. Збирайся. Ми летимо до Парижа.

Усміхаюся, заглядаючи в очі Енді. Він не жартує? Здається, ні. А що мені збиратися? Я вже готова. Ну хіба що білизну змінну візьму, бо намокати мені доведеться сьогодні не раз. Вистачає лише обіймів, і це при тому, що ми нещодавно задовольнились.

- Хочу, щоб ти поцілував мене в трьох місцях, - майже цитую безглузду фразу із соцмереж, - у Мілані, Римі та Парижі.

Лукаво усміхаюся, дивлячись на свого чоловіка.

- Де захочеш, моя дівчинко.

Звичайно, він не зрозумів, у чому сенс цього жарту. У його молодості в Інтернеті мало хто зависав.

- Есмо, я все зрозумів. Поцілую тебе в будь-яке місце в тому місті, де захочеш.

Сум розвіявся, страх теж. Мені зараз добре, але я все ще пам'ятаю, що Енді мене відволік від важливого. Хто там був, у лісі? Чому мене відправили додому? Хто так може виснажити Енді, щоб він звалився з ніг? Я відчувала там щось погане, але не одразу зрозуміла, від кого це походить. І зараз до кінця не розумію. Коли Енді розлютився, я відчула приблизно те саме, що й у лісі. Неприємні здогади мене бентежать, але я не можу безпосередньо запитати Енді. Він має сам мені все розповісти.

Чує мої думки, бачу по зосередженому виразу, хоч і вдає, що збирається на вихід. Заправляє сорочку, милується собою у дзеркалі, поправляє волосся. Що там поправляти? Все ідеально, як завжди.

- Треба Дайну попередити, що нас завтра не буде.

- І післязавтра також.

- Чому? День Місяця я зазвичай проводжу вдома. На цей раз теж так хотіла. Можна, звісно, і погуляти.

- Ні, Есмо. Завтра гуляємо Парижем, неділю проведемо в сховищі.

- Що-о-о? В якому ще сховищі?

Ні, ну скажи, що це жарт! Я ще у підвалі не сиділа! Навіщо мені так життя ускладнювати?

- Есмо, - Енді різко взяв мене за руку, - ти маєш визначитися. Якщо ти зі мною, твоє життя не буде таким, як було раніше. В ньому з'являться деякі складнощі, але ми можемо пройти їх разом. Моя сила з тобою подвоїлася, твоя вже наростає. Удвох ми незламні. Але в день Місяця ми маємо бути обережними.

- Я не хочу цих складнощів. Навіщо комусь нападати на мене? Нічого особливого в моїх силах немає. І той випадок у лісі більше схожий на глузування, хтось намагався мене налякати.

- Я не про це. З тим випадком я вже розібрався.

- Як розібрався?

- Я знаю, хто підлаштував той напад у лісі, - каже спокійним тоном, ніби про булочки з корицею.

- Енді! У тому й проблема! Ти все від мене приховуєш! Навіть це! Щодо безпосередньо стосується мене. Хто підлаштував той напад? Чому ми маємо ховатися? Чого я ще не знаю про тебе? Та в мене відчуття, що взагалі нічого не знаю!

- Есмо...

- Все, Енді! Або ти розповідаєш мені все до останньої дрібниці або йди. Назавжди. Я не хочу цих складнощів.

- Я не піду, Есмо. Той напад підлаштував один із Дорсенів, бо ти відмовилася від вечері в їхньому сімейному колі.

- Що за маячня? – насупилася. - Краще говори зі мною відверто, як я з тобою! Не треба додумувати!

- Це правда. Робота їхнього клану відправлена на перегляд, їхній рівень буде знижений.

- Чого вони так зі мною? Тільки через те, що я відмовилася йти до них у гості? Не вірю, що на таке хтось здатний.

- Есмо, я хочу тебе захистити.

- А від тебе самого хто мене захистить? Ти сам мене лякаєш найбільше. Мені потрібно просто, щоб мене любили, щоб дбали про мене, подарунки носили зрештою! Я не сидітиму в ямі і не чекатиму чогось, я хочу жити нормально. Я хочу рятувати людей, допомагати всім, кому під силу. Я хочу побачити світ! Мені потрібна людина, яка буде поруч, з якою мені спокійно та добре, кому я можу довіряти!

Сльози течуть моїми щоками. Я розклеїлася. Зараз хочу сподіватися, що я ще не вагітна від Енді. У будь-якому випадку, все можна виправити протягом доби. Я вже готова перетерпіти, якщо він піде. Буде боляче, але мені краще одній. Навіть четвертий ступінь мені не потрібний. Я вже хочу втекти з цієї клітки, яку він зводить довкола мене. Птахи мають літати, а не сидіти у сховищі.