Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

Влад

Через 4 роки...

Сидячи на веранді з чашкою кави в руках, я спостерігав, як Крістіна грається з нашими дітьми. Так-так, дітьми, вам не почулося, дорогенькі! Крістіна народила двійнят - Лізу і Настю, які були такими чарівними янголятами. Перший рік мені здавалося, що я збожеволію, і що я не готовий до цього. Але з часом я зрозумів, що впораюся. Адже поруч була Кріс. Завдяки їй я змінився і став іншою людиною.

Я й досі згадую той день, коли ми уклали наш нібито шлюбний контракт. Ми обидва були до біса вередливими і примхливими. Поводилися, як діти, їй богу. Але все це перетворилося на щось особливе... Крістіна подарувала мені любов і чудових дітей. Я ніколи не думав, що зможу мати все це, і все ж це стало можливим.

Помітивши мене, малятка одразу ж кинулися до мене, і незабаром буквально задушили у своїх обіймах. Кріс, побачивши цю картину, розсміялася, а потім попрямувала до нас.

— Янголята, ваш татко ледве може дихати, тож може вже відпустите його? — прощебетала вона, хапаючи одну з дівчаток, і сіла поруч із нами, посадивши дитину до себе на коліна.

— Вибач, татку! — пролепетала Настуня, від чого я посміхнувся.

— Усе добре, принцесо, — я чмокнув її в щічку, а потім перевів погляд на Крістіну.

— Знаєш, я ж хотіла повідомити тобі одну новину.

— Яку?

— Ну, загалом, скоро у двійнят з'явиться братик... — Від її слів я посміхнувся, а потім поклав руку на її кругленький животик - вона була вже на п'ятому місяці.

— Ти ходила без мене на УЗД? — запитав я її, зробивши вигляд, ніби до біса серджуся на неї. Крістіна одразу показала мені язика, а дівчатка розсміялися.

— Містере, я взагалі-то хотіла зробити сюрприз! Тож не треба обурюватися!

— А я і не обурююся. Я просто страшенно радий! — з цими словами я чмокнув її в губи. Вона обійняла мене однією рукою, і притулилася до мене настільки, наскільки це було можливо. — Як же мені з тобою пощастило, Лисенятко... — пробурмотів я, коли відсторонився.

— А мені з тобою, — мрійливо зітхнула Крістіна, а потім поклала голову мені на плече. — Владе?

— Що?

— Як гадаєш, Артур буде не проти, якщо я запропоную йому стати хрещеним для нашого сина?

— Думаю, він буде страшенно радий, крихітко. Знаєш, я ж ніколи не казав тобі цього, але... Дякую тобі. За все. Ти змінила мене. Я ніколи не думав, що стану іншим і... Але це сталося. І все завдяки тобі.

— Будь ласка. І все ж, іноді ти поводишся, як справжнісінька... дупа, — пошепки сказала вона мені на вушко, обдарувавши лукавим поглядом.

— Ну, ти ж усе одно мене кохаєш, еге ж?

— Ну, навіть не знаю...

— Що?!

— Звичайно ж, кохаю, дурненький! Боже, бачив би ти свій вираз обличчя... — захихотіла Крістіна, а потім поцілувала мене в губи. — Я завжди кохатиму тебе, Жданов. Завжди.

— А я завжди буду любити тебе. Завжди, Лисенятко!

***Кінець***

Ось і закінчилася історія Влада та Кріс. Чесно кажучи, навіть трохи сумно з ними прощатися, адже з ними було стільки сміху, радості, часом сліз та трохи суму, але мушу визнати - ця парочка ніколи не нудьгуватиме! :)

Дякую всім, хто дарував зірочки, хто коментував і тим, хто читав мовчки теж. Для мене дуже важливий зворотний зв'язок з читачами, тож буду рада вашим відгукам ;)

Тим часом пропоную доєднатися до іншої історії в жанрі фентезі, яка зараз публікується на моїй сторінці!

Я ніколи не хотіла бачити майбутнє.
Я ніколи не хотіла знати долі інших.
Я намагалася використовувати дар на благо, але так було далеко не завжди.
Люди ж реагували по-різному - хтось лякався до чортиків, хтось був у захваті, а хтось просто хотів використати мій дар, щоб нашкодити іншим.
До речі, був ще один варіант - мене вважали божевільною...
Для когось володіти даром передбачення - це щось неймовірне, для мене ж це схоже на прокляття.
І саме через нього я опинилася в зовсім іншому світі, де мені була призначена особлива роль...

Кінець