Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Алекс
Пройшло чотири роки
—Алексе, на тебе ще довго чекати, я ось-ось народжу нашого сина. Чи ти вирішив сам роди прийняти?
—Я вже кохана, тільки сумку твою взяв. Давай тримайся за мене і помаленьку ходім до машини.
Відкривши дверку, я бережно підняв дружину і поклав в машину на заднє сидіння.
—Потерпи моя хороша, ще трошки.
Через хвилин двадцять ми були на місці. Лікарі швидко під’їхали з каталкою і положили Меланію на неї. Я весь час ішов поряд і тримав її за руку.
—Тримайся кохана, я поряд.
—Дальше вам не можна. Ми вашу дружину веземо на огляд, потім ви зможете приєднатися до неї в родзалі. Ви поки, що присядьте і наберіться терпіння. Воно вам знадобиться, повірте моїй багаторічній практиці, - давав мені настанови, наш лікар у коридорі.
Протягом всієї вагітності, він піклувався про Мел з нашим сином. Я щоразу їхав з нею на черговий огляд. Спостерігав за розвитком нашого крихітного малюка.
Я присів в коридорі на крісло. Швидко написав повідомлення Віталіні з Максом та батькові, що Мел в лікарні і скоро народить.
Через двадцять хвилин Мелані повезли до родзалу, вона від болю весь час стогнала.
—Алексе, ви з нами, чи так і будете стояти? Ваша дружина от-от народить. Вашому сину, вже не терпиться на волю.
—Так звісно, вибачте.
Я зайшов до зали, в ніс відразу вдарив стійкий запах медикаментів.
Підійшов до Мел і взяв за руку. Весь час я був поряд, витирав піт з лоба і цілував вимучене обличчя від болю. Шепотів слова кохання і підтримки.
Через пів години, ми почули плач нашого синочка. Сльози радості потекли з очей у мене одночасно з Мел.
—Вітаю батьки , у вас народився справжній, богатир. Візьміть, Алексе, ваш найдорожчий скарб. За пів годинки ми зайдемо і відвеземо вас до палати, Меланія Олександрівна.
—Дякую, вам лікарю.
Я бережно взяв на руки нашого малюка. Щастя мене переповнювало через край. На мене дивилися сині оченятка. Не втримавшись, взяв маленьку ручку в свою. Синок невдоволено скривився, що я порушив його спокій.
—Люба, ти тільки поглянь на нашого синочка, який красунчик, весь в тебе.
Підійшовши до Мел і нахилив його біля неї.
—Дякую, кохана, за нашого малюка. Я поцілував її ніжно в губи.
Вона з любов'ю пестила по крихітному обличчю. Він відразу прикрив оченятка і мило засопів.
—Я така щаслива, Алексе, що змогла незважаючи на все, стати мамою, а ти батьком. Мені досі не віриться, що все вийшло і лікування дало свій результат. Дякую, за підтримку і терпіння. Коли я втрачала надію, ти не падав у відчай і мені не дозволив, боровся разом зі мною, за наше маленьке диво.
—Я кохаю тебе, Мелані, і синочка нашого вже безмежно люблю. Ви мій найдорожчий подарунок, який подарувала доля. Щодня дякую Всевишньому за нього.
—Ми любимо тебе татку.
Вона з такою любов’ю і ніжністю дивилася на нас з сином.
—Ти будеш найкращим батьком, для нашого малюка, я це знаю. Нашому сину неймовірно пощастило з тобою.
— Мел, ми ще з тобою не обговорювали заздалегідь ім'я синочкові, боячись розчаруватись. Але зараз, як ти дивишся на те, щоб назвати його в честь твого батька, Олександром. Якби не він і його заповіт, ми з тобою мабуть більше не зустрілися б.
—Ох, Алексе, ти найкращий чоловік у світі. Я така щаслива, що ви в мене є.
Сльози радості покотилися з очей Мел.
—Ну все не плач мила. Я ніжно поцілував її в губи. Там на нас вже чекають, Макс з Віталіною і батько.
Медична сестра зайшла і відвезла Мел в палату. Я поклав сина до дитячого ліжечка, він мило спав.
До палати зайшли з квітами і подарунками Віталіна, Макс і батько.
—Сестричко, вітаю вас. Вашому сину неймовірно повезло в майбутньому, з люблячими батьками. Ви надто довго чекали на своє маленьке сонечко.
—Вітаю, друже в нашому клубі татусів. Тепер ми вдвох з нашими синами зможемо прогулюватися парком, а то мені було самотньо.
—Вітаю синку, я щиро радий за вас, - батько обняв мене, а потім Меланію, - дочко, можна я погляну на онука?
—Так, звісно.
Батько не спіша налягаючи на ціпок, підійшов до ліжка.
—Алексе, синку, який він красивий, весь в тебе.
—Як на мене, то більше на дружину.
—Ну ми ще побачимо, він зовсім крихітний і судити ще рано.
До палати зайшов лікар.
—Час відвідування минув, молодій мамі потрібно відпочити і набратися сил.
—Як скажете, лікарю. Ще буквально хвилинку і ми йдемо.
Попрощавшись всі вийшли, залишивши нас.
—Мел, кохана поспи, а я побуду біля тебе з сином.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд», після закриття браузера.