Книги Українською Мовою » 💙 Бізнес-книги » Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи 📚 - Українською

Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

802
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи" автора Томаш Седлачек. Жанр книги: 💙 Бізнес-книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 147
Перейти на сторінку:
я.

Естрагон: І я.

Владімір: Обидва ми раді.

Естрагон: Обидва ми раді. (Мовчанка). А тепер, коли ми всі раді, що нам робити?

Владімір: Чекати на Годо[849].

Здається, існує два способи, як бути по-споживацьки щасливим: постійно нарощувати споживання (для досягнення однієї додаткової одиниці щастя нам потрібно якомога більше матеріалу для споживання) або ж усвідомити, що в нас усього вдосталь. І єдине, чого нам не вистачає, — це самої нестачі.

Якщо економіка втратить свою мету, єдине, що їй лишається, — це зростання. Зростання, яке не знає нічого іншого, окрім самого себе, тому що в нього немає жодної мети, на яку можна було б рівнятися. З цим пов’язано також відчуття непотрібності[850], безглуздості[851] та безпритульності. Біг до мети відрізняється від бігу заради бігу. Якщо ми бігаємо ради самого бігу (jogging), то бігаємо по одному колу, у чому загалом немає нічого поганого, тільки потім не треба дивуватися, що ми нікуди не добігли. Раніше речення «у мене немає часу на сім’ю» вважалася б програшом, проявом нездатності. Сьогодні ж подібні слова вважаються доказом сильної зайнятості, досить часто їх проговорюють, передбачаючи, що це викличе повагу до діяльності дотичної особи. Тоді як Гільгамеш відбирав дітей у батьків силою, ми їх відбираємо в себе добровільно. Ситуація знову нагадує Гільгамеша і його (сьогодні добровільну й абсолютно непотрібну) стіну.

Нестача недостатку

Великий парадокс нашого часу полягає в тому, що нам потрібно (здебільшого штучно) недостаток створювати. Лише в недостатку знаходимо пригоди, а отже, й розваги, і життя загалом. Симптоматично, що з цією метою створено цілу галузь у промисловості: розважальна індустрія — фабричне виробництво розваг і забави, яке часто полягає в симуляції недостатку. Чому? Можливо, тому, що в звичайному житті нам бракує справжньої нестачі. А тому ми, перенасичені всім можливим жителі цивілізації, дивимося у теплі своїх домівок телевізійні пригодницькі програми, де герої страждають від холоду й голоду. Ми забавляємося чужими муками, які б ми хотіли (у певній особливій площині реальності) прожити самі.

Це парадокс: що більше ми будемо ситими й у більшій безпеці, то більше нам хотітиметься штучних розваг і пластикових небезпек. І другий парадокс: дивитися на симуляцію страждань, холоду й голоду в кіно ми можемо лише з позиції надлишку всього й повної безпеки, з попкорном на колінах. Досить складно собі уявити, що такий фільм дивитиметься людина, яка сама живе в скруті (у холоді й голоді).

Можливо, нам бракує саме нестачі, полювання. Це бажання, якого ми прагнемо. Інфляцію споживання описав ще Ксенофонт у діалозі «Гієрон», де тиран стверджує, що зараз йому найгірше, ніж було будь-коли до цього, ще й тому, що в його розпорядженні стільки розваг, що вони його вже більше не тішать. «Що більше різних смаколиків стоїть на столі, то швидше приходить відчуття перенасичення; тому людина, перед якою стоїть надмір різних страв, насолоджується їжею набагато менше, ніж людина, що харчується помірно»[852].

Наш час додає цій мінливій нестабільності нової форми у вигляді дефіцитної економіки, яку б ми дуже хотіли тримати на межі перегріву. Якщо максимальне зростання, ще й будь-якою ціною — це імператив нашого часу, тоді відпочинку нам марно чекати. А коли наше буденне життя втратить смисл, тоді, на думку чеського філософа Яна Паточки, який називає цей стан «нудота як онтологічний статус людства»[853], усе виливається у потребу orgiasdty, тобто універсального вивільнення в пориві екстазу. Нівелювання щоденної стриманості виганяє нас із наших осель (які ми вже навіть не називаємо домом) і спонукає до оргіастичного перебільшення, якому невідоме почуття міри.

Пояснення діалектики людської поведінки від Яна Паточки можна застосувати до причин сучасної кризи: занадто велика споживацька вечірка в борг.

Лишок незадоволеності

Незадоволеність притаманна людині, це наша властивість, яка, навіть судячи з історії про сад Едем, існувала ще до його падіння й де-факто стала причиною вигнання з Раю. «Людській расі не треба було чекати капіталізму, щоб заразитися вірусом вічної невдоволеності ... він тут був увесь час ... приспаному вірусу потрібна була лиш зміна в соціокультурних і культурних умовах, яка б принесла йому сприятливе середовище»[854].

Проте ми можемо вплинути на те, у чому саме ми станемо недостатніми. І тут варто було би бути дуже уважними щодо того, що ми виберемо. Як говорить Аристотель, одна пристрасть витісняє іншу. Наперекір швидкому зростанню багатства в минулому в нас усе ще дуже мало всього. Начебто нова «продукція витісняє порожнечу, яку сама ж і створила»[855]. Скільки всього нам потрібно мати, щоб нарешті не було мало? Звідки в нас оця непосидючість, якій ніяк не вдається заспокоїтися? Чому ми не здатні знайти мир?

З одного боку, непосидючість може бути нам корисною. Вона змушує нас робити нові відкриття, займатися чимось новим, і до певної міри саме непосидючості ми маємо бути вдячними за невпинне зростання нашої економіки. У креативній деструкції, яка весь час приносить щось нове на заміну все ще функціональному вчорашньому, вона вбачає тягловий принцип капіталізму та свободи.

Економіст Фред Гірш[856] таким чином пояснює парадоксальність ситуації, за якої ми не стаємо щасливішими за постійного зростання багатства: якщо ви сидите на концерті й хтось раптово встане, він отримає компаративну вигоду. Однак за рахунок інших, які сидять за ним, кому він затуляє собою всю сцену. Коли ж інші візьмуть з нього приклад і теж встануть, компаративна вигода зникне — усі знову опиняться в рівних умовах, тільки з тією відмінністю, що у всіх більше болітимуть ноги. Після цього хтось встане навшпиньки й уся спіраль ще раз повториться. Потім люди почнуть залазити на плечі, стоячи при цьому навшпиньки... Словом, наша задоволеність буде завжди компаративною, вона не абсолютна, й ми щоразу знову будемо почуватися найнещаснішими на світі, якщо наш сусід купить собі нову машину, як би нас не задовольняла наша стара. Чи можна якимось чином уникнути цієї спіралі? Дехто б міг заперечити, що ми б могли втекти від цього споживацького прокляття в рай серця, де можна знайти спокій і відпочинок. Припинімо шукати спокій у матеріальному, а перемкнімося на духовне. Зрештою, Ісус ніколи не вітався зі

1 ... 81 82 83 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"