Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

— Вас провести на Гарлі-стрит, сер? — запитав він. — Удома ви зможете мені повідати, як ваші вчинки виплекали Лондон і примножили його славу. Моя втіха не знає меж, коли я слухаю ваші історії. Від них неможливо втомитися.

— Залюбки, Стівене! Залюбки!

— А нам далеко, сер?

— Далеко куди, Стівене?

— До Гарлі-стрит, сер? Я не знаю, де ми.

— Ми на Сого-сквер. І ні, це геть недалеко!

Біля будинку на Гарлі-стрит джентльмен тепло розпрощався зі Стівеном, припрошуючи його не журитись і нагадуючи, що геть скоро — вже цієї ж ночі — вони побачаться в Покинь-Надії:

— …під час якнайпрекраснішої церемонії в дзвіниці Найсхіднішої вежі. Ми її влаштуємо на пошану однієї події, що сталася, е-е… п’ятсот років тому, коли я мудро придумав захопити в полон малих дітей свого ворога і ми їх скарали на смерть, скинувши з тієї дзвіниці. Сьогодні ми знову розіграємо цей дивовижний тріумф! Вберемо солом’яні ляльки в закривавлений одяг отих дітей та скинемо їх на брук, а потім співами й танцями відзначимо їхнє знищення!

— Ви проводите цю церемонію щороку, сер? Я певен, що запам’ятав би її, коли б уже одного разу бачив. Вона така… приголомшлива.

— Радий, що ти так вважаєш. Я її проводжу, коли мені заманеться. Звісно, вона була ще більш приголомшлива, коли ми користалися справжніми дітьми.

27

Дружина мага

грудень 1809 — січень 1810 року

Відтепер у Лондоні з’явилося двоє магів, якими можна було захоплюватись і мати про них високу опінію; певно ж бо, ви не здивуєтеся, дізнавшись, що із цих двох Лондон надав перевагу м-рові Стрейнджу. Саме він якнайкраще відповідав усталеним уявленням про магів: був високим і чарівним, мав найіронічнішу посмішку і, на відміну від м-ра Норрелла, радо говорив про магію, не відмовляючи у відповіді кожному. М-р та місис Стрейндж бували частими гостями на численних званих обідах та вечерях, де чоловік залюбки розважав товариство демонстрацією найпростіших чарів. Найбільшою популярністю користувалися видива, що зринали на поверхні води[162]. Він не використовував звичну для цих ритуалів посудину — срібний таріль, — як те робив Норрелл. Стрейндж запевняв, ніби в тарілі видно так мало, що не варто завдавати собі клопоту з закляттям. Натомість він чекав, поки прислуга не прибере посуд разом зі скатертиною, а тоді виливав на стільницю склянку води або вина і викликав видива у калюжці. На щастя, господарі були настільки втішені магією, що рідко скаржилися на плями та зіпсуті столи й килими.

М-р та місис Стрейндж обживалися собі на радість у Лондоні. Вони оселилися в будинку на Сого-сквер, і Арабелла глибоко поринула в приємні турботи, пов’язані з облаштуванням: замовляла нові елегантні меблі, прохала у друзів поради щодо метких слуг та щодень ходила по крамницях.

Якось грудневого ранку вона отримала записку з магазину оббивки «Гейґ та Чиппендейл»[163]. Один із продавців (особа надзвичайно послужлива) повідомляв, що у них з’явилася шовкова матерія бронзової барви з атласними й муаровими смугами. Як він сподівався, ця матерія ідеально підійде для портьєр у вітальню місис Стрейндж. Ця новина неминуче вимагала деяких змін у розпорядку Арабеллиного дня.

— Містер Самнер каже, тканина на диво вишукана, — повідала вона Стрейнджу за сніданком. — Гадаю, вона мені сподобається. Але, якщо я візьму на портьєри бронзовий шовк, мені, певно, доведеться відмовитися від бордового оксамиту для кушетки. Сумніваюся, що бронзовий колір гарно пасуватиме з бордовим. Тож, мені варто сходити до «Флінта й Кларка»[164], ще раз поглянути на бордовий оксамит і вже там вирішити, купувати його чи ні. Потім навідаюся до «Гейґа та Чіппендейла». Але тоді в мене зовсім не зостанеться часу на візит до твоєї тітоньки, а вона ж уранці від’їжджає до Единбурґа. Я хотіла подякувати їй за те, що вона знайшла нам Мері.

— Еммм? — буркнув Стрейндж, який саме жував гарячі рулетики з конфітюром і читав «Цікаві спостереження щодо анатомії фейрі» Голґарта і Пікля[165].

— Мері. Нова служниця. Ти бачив її вчора ввечері.

— А, — відгукнувся Стрейндж, перегортаючи сторінку.

— Вона мила, приємна дівчина спокійної вдачі. Певна, ми будемо нею задоволені. Тож, як я й казала, я була би дуже вдячна, Джонатане, якби ти зараз же завітав до своєї тітоньки. Ти можеш одразу після сніданку прогулятися по Генрієтта-стрит і подякувати їй за Мері. Потім повернешся до «Гейґа та Чіппендейла» і почекаєш мене там. О! А ти міг би ще й зазирнути до «Веджвуда й Баєрлі»[166]? Поспитайся, коли буде готовий новий обідній сервіз. Це не завдасть тобі клопоту — все по дорозі, — Арабелла поглянула на чоловіка із сумнівом. — Джонатане, ти мене слухаєш?

— Еммм? — Стрейндж поглянув на дружину. — О, дуже уважно!

Тож Арабелла у супроводі лакея пішла на Віґмор-стрит, де стояла крамниця «Флінт і Кларк». Ще раз оглянувши бордовий оксамит, вона вирішила, що хоч той і дуже красивий, все ж дещо похмурий. Опісля вона попрямувала на Сент-Мартінс-лейн, уся в передчутті оглядин шовку бронзової барви. У «Гейґа та Чіппендейла» Арабелла побачила продавця, що вже чекав на неї, але її чоловіка не було. Крамар дуже перепрошував і запевняв, що м-ра Стрейнджа не було цілий ранок.

Арабелла знову вийшла на вулицю.

— Джордже, ви ніде не бачите господаря? — спитала вона у лакея.

— Ні, мадам.

Став накрапати сірий дощ. Внутрішній голос підказав Арабеллі зазирнути у вікно книжкової крамниці. Там і був Стрейндж, що палко розмовляв із сером Волтером Поулом. Вона зайшла всередину, побажала серу Волтеру доброго ранку і лагідно поцікавилася в чоловіка, чи навідався він до тітоньки і чи зазирнув до «Веджвуда й Баєрлі».

Схоже, Стрейнджа запитання дещо спантеличило. Він опустив очі, виявив, що тримає в руках книжку, і насупився, ніби не міг збагнути, як вона могла там опинитися.

— Я, звісно ж, мав намір саме так і зробити, люба, — промовив він. — Однак зі мною заговорив сер Волтер, і це завадило мені взятися за справи.

— Провина цілковито на мені, — поквапом запевнив Арабеллу сер Волтер. — У нас виникли труднощі з блокадою. Це звичні клопоти, я розповів про них м-рові Стрейнджу в надії, що вони з м-ром Норреллом зможуть нам допомогти.

— А ви можете допомогти? — запитала Арабелла.

— О, певен, що так, — відказав Стрейндж.

Сер Волтер пояснив, що британський уряд отримав дані розвідки, згідно з якими кільком французьким кораблям — імовірно, десятку — вдалося прослизнути попри британську блокаду. Ніхто не знав, куди вони прямують і що саме збираються робити, діставшися