Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

Щойно Анна зібралася заснути, як знову пролунав дзвінок у двері.

- Ну що, Анно, ти ж так просто мене не кинеш! - Зоя стояла на порозі з валізою в руках і хитрою посмішкою, яку Анна бачила мільйон разів у їхньому дитинстві. - Я вирішила залишитися в тебе на кілька днів. Сподіваюся, ти не заперечуєш?

- Ти серйозно? Звідки в тебе валіза так швидко взялася? - Анна насупилася, намагаючись зрозуміти, чи жартує сестра, чи вона справді настільки нахабна.

- Звичайно серйозно! А валіза чекала на мене в таксі! Мені ж треба було дізнатися обстановку для початку і твій настрій, ніж тягнути її сюди! - Зоя  увійшла у квартиру, нібито це було її законне право, і поставила валізу біля стіни. - Я подумала, навіщо до батьків? У тебе тут така краса, затишно... Та й удвох веселіше.

Анна мовчки дивилася на її валізу, перетравлюючи цю новину. Усі її внутрішні інстинкти кричали: «Ні!». Але вона глибоко зітхнула, намагаючись не зірватися.

- Зоя, батьки чекають на тебе. Ти могла б поїхати до них... - обережно почала Анна, розуміючи, що пряма відмова викличе в сестри черговий скандал.

- О, ну годі, - Зоя махнула рукою з лінивою посмішкою. - Ти ж знаєш, як я люблю твою гостинність. Чи тобі шкода, що я залишуся на кілька днів?

Анна глибоко зітхнула. Її голова буквально розривалася від протиріч. Зоя завжди була такою - легкою на підйом, зухвалою і примхливою, яка не замислюється про те, що її вчинки зачіпають інших.

- Ні, звісно, не шкода... - відповіла Анна через силу. - Просто це було несподівано.

- Ось і добре! - Зоя спритно перехопила тему. - Знаєш, я завжди відчувала, що ти мене любила, навіть коли злилася на мене. Ти ж не відмовиш рідній сестрі в парі ночей на дивані?

- Звісно...- Анна постаралася зберегти нейтральний тон, хоча всередині її все кипіло.

Вона не могла сказати «ні», але чітко розуміла, що цей візит може закінчиться чимось неприємним. Зоя завжди знаходила спосіб пробудити в ній старі образи, спогади, які Анна намагалася закопати. І цього разу - не виняток. Тепер її дім, її особистий простір - усе знову було захоплено цією маленькою вихровою силою, яку вона колись називала сестрою.

- До речі! - Зоя кинула погляд на годинник. - У тебе є що-небудь випити? - запитала вона з тією самою невинною посмішкою, яка завжди означала проблеми.

- Ні. - коротко відповіла Анна. - У мене сьогодні не той день для вечірніх посиденьок.

Зоя знизала плечима, ніби це було їй байдуже.

Анна зітхнула і попрямувала до своєї спальні, сподіваючись сховатися хоча б на кілька хвилин від нав'язливої присутності сестри.

Усередині все вирувало. Анна згадала, як Зоя завжди користувалася її добротою, як у дитинстві, так і в дорослому житті. Сестра завжди знаходила спосіб маніпулювати нею, змушуючи відчувати провину за те, що вона була «старшою» і мала бути більш відповідальною. Тепер же, дивлячись на Зою, вона відчувала щось більше - розчарування, злість і втому.

«Чому я завжди дозволяю їй вриватися в моє життя?» - думала Анна, сидячи на краю ліжка і дивлячись у вікно. Вона згадала, як востаннє Зоя так само нагрянула до неї, і як усе це закінчилося драмою.

Але тепер Анна була іншою. Вона не дозволяла людям так легко проникати в її життя, як це було раніше. Однак Зоя... Зоя завжди примудрялася зламати її захист.

Постоявши трохи в роздумах, Анна повернулася до вітальні. Зоя вже встигла зробити собі чай і тепер зручно розташувалася на дивані, гортаючи якісь журнали.

- Я можу запропонувати тобі повечеряти, якщо хочеш... - сказала Анна, намагаючись приховати своє роздратування.

- О, дякую, але я вже поїла! - не відриваючись від журналу, відповіла Зоя. - Ти знаєш, я справді рада, що ти дозволила мені залишитися. Знаєш, адже ми з тобою не такі вже й різні, як ти думаєш.

Анна трохи примружилася, сідаючи в крісло навпроти.

- Ми з тобою дуже різні, Зоя. І ти це знаєш.

Зоя усміхнулася, не піднімаючи очей від глянцевих сторінок.

- Можливо. Але я відчуваю, що ти все одно мене розумієш краще за всіх. Хоча б тому, що ми пройшли через багато чого разом.

Анна мовчала. Так, вони справді пройшли через багато чого. Але чи розуміла Зоя її насправді? Чи просто використовувала їхні родинні зв'язки, щоб знову влізти в її життя?