Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

Арсен змусив рани закритись і, спершись на лікоть, спостерігав за Вітою. Зараз вона здавалась схожою на ляльку, нерухома, із широко відкритими, скляними очима і привідкритим ротом. Вона дихала, спочатку швидко та важко, а потім все спокійніше і повільніше.
Арсен усміхався, відгортаючи їй волосся з обличчя. Невже вона справді вірила, що зможе обдурити його? Він знав про її намір, так само, як знав, що вона не зможе, навіть якщо пам’ять прийде пізніше.
Він пив її кров першим. Спочатку він не відчув нічого крім терпкості, а потім, коли зміг вгамувати її біль, кров вибухнула неймовірним смаком та силою і стократ перевершила його сподівання. А тоді він знайшов у ній те, що шукав – кохання. Хай Віта думає, що це лише фізичне бажання, незрозуміле прагнення, поклик крові, чи будь–що інше, але він знає правду. Глибоко в ній є кохання, сильне, справжнє і воно належить йому. Залишилось дочекатись, поки це усвідомить Віта.
Арсен із болісним задоволенням думав про те, що тепер вона знатиме про нього правду – всю правду. Він знав, що видіння триватиме кілька годин і не міг передбачити, якою буде її реакція після пробудження.
Арсен закрив їй очі, щоб не тривожити сон, накрив простирадлом, а тоді поцілував у скроню і, влігшись біля Віти, сам занурився у спогади.