Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

Матіуш важко зітхнув: як багато належить зробити!

А сумні чоловічки ніби на те й чекали — накинулися всім скопом на нього і давай відмовляти: не варто, мовляв, братися, все одно з цього нічого не вийде. Нічого він, мовляв, не знає і не вміє. Стільки часу витратив дарма на різні безглузді затії, і спадщину батька зберегти не зумів, і своїх великих предків — Стефана Мудрого, Павла Завойовника і Ганну Добродійну — зганьбив.

Низько схилив Матіуш голову над папером з обчисленнями і навіть пошкодував, що попросив надіслати книжки.

Йому стало гірко. «Нічого з мене не вийде. Пропаща я людина». А потім як стукне кулаком по столу та як вигукне:

— Геть!

Навіть канарка забила крильцями з переляку.

Геть сумні думки! Байдуже, як вони виглядають. Вони повинні його слухатися — і край! Він, Матіуш, хазяїн своїх думок. Віднині буде так, як він захоче.

«На зло їм буду веселим. Досить тинятися з кутка в куток. Куди це годиться — три дні не купався! Марш на море!»

Скиглії здрейфили й поховалися хто куди, а Матіуш весело побіг купатися. Потім сів у човен і заплив у море — далеко-далеко, майже до маяка. Він відчув себе сильним, веселим, здоровим. Тепер він знає, чого хоче і чого прагне. А коли почне читати, знатиме ще більше.

Книжка — це справжнє диво! У ній усе наймудріше, що придумали люди. Буває, людина все життя, років сто, думає, а потім напише книжку. А Матіуш прочитає її й багато чого знатиме. Автор давно помер, а думки його в ній живуть. Книга розмовляє з тобою, дає поради. «Навіщо самому сушити голову, коли є книжки, — думає Матіуш. — Вони дадуть відповідь на будь-яке запитання, замінять сотню вчителів».

Зараз Матіуш не хоче бути королем, а через рік може захотіти. Але що це за король, який нічого не знає. Тому треба вивчити свою країну, закони, прочитати книги про королів, учених, про зірки, про дітей. Він повинен знати більше, ніж діти.

Матіуш зійшов на вершину скелі, поглянув на море, і в нього радісно забилося серце. Розпрямивши плечі, він зітхнув повними грудьми й відчув себе щасливим.

А вдома записав у щоденнику:

Виховувати волю — означає робити те, чого не хочеш. Королеві треба вміти володіти собою.

XVI

ЩОДЕННИК МАТІУША

Він узяв зошит, намалював на обкладинці будиночок, пальму, поодаль — скелю й море, призахідне сонце, ширяючих у піднебессі орлів.

А внизу написав:

Щоденник, який я вів на острові Білого Диявола.

Мої думки і вчинки.

На першій сторінці теж була картинка, але вона не вдалася, бо Матіуш дуже поспішав. Під картинкою він написав, які книги хотів би прочитати. Їх було сім:

1. Книгу, у якій розповідається про всі науки, — щоб вибрати найцікавішу і з неї почати.

2. Книгу про королів, коли вони були маленькими.

3. Книгу про знаменитих винахідників, мандрівників і розбійників, коли вони були дітьми.

4. Книгу казок усіх народів земної кулі.

5. Книгу, дуже товсту, про бджіл, мурашок і тварин.

6. Книгу про різних людей: добрих і не дуже, ледарів і старанних, веселих і сумних, щедрих і жадібних, задир і задавак. Про те, що треба зробити, щоб вони не билися, не сварилися й не чіплялися.

7. Книгу про безглузді й мудрі закони, — щоб знати, які скасувати, а які лишити.

І ще я хотів би прочитати книгу про те, як дресирують диких звірів: левів, тигрів та інших.

Сьогодні я думав: що таке вода? То вона рідина, то пара, то лід. Яка ж вона справжня: лід, пара чи вода?

Людина теж буває різною.

Сьогодні був у лісі. Хотів об’їхати довкола острова, але, виявилося, що це тривала подорож. Тоді я висадився на протилежному боці і, здається, бачив людину: вона крикнула щось і зникла в чагарниках. Але може, це була мавпа?

По-моєму, інколи навіть героям буває страшно. Цікаво, є на світі людина, яка жодного разу в житті не боялася?

Сьогодні день мого народження. Сумний король привітав мене і прислав у дарунок підзорну трубу. Я дивився на місяць. Бачив гори, а лісу на місяці немає.

Я напевне не знаю, скільки мені виповнилося років: дванадцять чи тринадцять? Спробував уявити себе дорослим. Зрозуміло, я росту, але якось не віриться, що я колись буду дорослим і старим. Дивно!

Неділя.

На морі штормить. Мені захотілося сісти в човен і випробувати, чи вистачить у мене сил веслувати за такої погоди. Але Валентій не дозволив. Я і сам би, напевно, не ризикнув би, просто дуже захотілося. На кручі теж було здорово. Блискавки, грім. Здається, маяк скоро полагодять. У таку бурю на морі без маяка небезпечно.

Середа.

Чи люблю я тата й маму? І взагалі, чи можна любити померлих?

Чому я сирота? В інших дітей є батьки, а в мене немає.

Якби батько не помер, усе було б інакше. І маму я майже не пам’ятаю. Фотографія її зовсім вицвіла, але це навіть краще. Якщо мами немає серед живих, фотографія має бути блідою.

З усіх солдатів мені найбільше подобається Валентій. Він ніколи першим не починає зі мною розмови, але коли запитаєш його про що-небудь, то пояснює все дуже зрозуміло. І сни розгадувати вміє. Якось мені наснився аероплан, і він сказав: це не до добра. І справді, я посковзнувся і ледь не впав зі скелі. Добре сидіти там на найвищому виступі. А ще Валентій уміє плести сіті. Сітка краща за вудку, тому що рибам не боляче і можна їх випустити назад у море. Мабуть вони думають, що все скінчено, і коли потрапляють знову у воду, то дуже радіють.

Валентій учить мене грати на скрипці. От би швидше навчитися! Сяду на своїй скелі і гратиму.

За старих часів для освітлення слугувала лучина (як зараз у Бум-Друма), потім свічки, далі — гасова лампа, газова, а тепер електрика. Цікаво, що ще вигадають?

Як робляться відкриття? Напевно, за допомогою книжок.

Я знову довго думав, звідки беруться думки. Може, жодних чоловічків немає? Але це не важливо, були б думки. Звичайно, дізнатися, як це відбувається, дуже цікаво. Учора я хотів простежити, як приходить сон, але непомітно заснув. А у Валентія запитати незручно.

Дорослі часто сміються з дітей, тому діти їх соромляться.

От би на днинку