Читати книгу - "Доктор Сон"

Дякувати міжштатній системі автомагістралей, їх автодоми завжди адекватно слугували для досягнення їхніх цілей, прислужаться й цього разу. Невеличка рейдерська група, зі змінними кожні шість годин водіями за кермом, зможе дістатися від Сайдвіндера до північної частини Нової Англії менш ніж за тридцять годин[279].

— Гаразд, — промовила вона, пом’якшавши. — Що ми маємо на І-90 у штаті Нью-Йорк або у Массачусетсі?[280]

Не затинаючись, не мимрячи, що доповість їй про це пізніше, Крук повідомив:

— Стербридж у Массачусетсі, експрес-пошта «І-Зі»[281].

Вона поплескала пальцями по краю того аркуша з незбагненними хімічними формулами, що його тримав у руці Горіх.

— Нехай цю річ надішлють туди. І щоб маршрут переривався не менш ніж три рази, аби ми мали повноцінні підстави відмовитися від нашої причетності, якщо щось піде не так. Серйозно поганяй цю штуку туди-сюди.

— Хіба нам вистачить на це часу? — запитав Крук.

— Не вбачаю причин, чому ні, — відповіла Роза (ці свої слова вона ще згадає). — Надішли її на Південь, потім на Середній Захід, і тільки по тому до Нової Англії. Аби лиш вона в четвер була в Стербриджі[282]. Скористайся експрес-поштою, не «Фед-екс» і не «Ю-Пі-Ес»[283].

— Так і зроблю, — відповів Крук. Без жодних зауважень.

Роза повернула свою увагу до лікаря Правдивих.

— Краще, аби ти виявився правим, Горіху. Якщо ти її прикінчиш передозом, замість того, щоби просто всипити, я потурбуюся про те, щоб ти став першим спровадженим у вигнання Правдивим від часів Малого Великого Рогу[284].

Волоський Горіх трохи зблід. Добре. Вона нікого не збиралася виганяти, просто все ще сердилася, що її були перервали.

— Ми доставимо цей наркотик у Стербридж, і Горіх вже знатиме, як саме його використовувати, — сказав Крук. — Без проблем.

— А нема чогось простішого? Такого, що ми могли б дістати тут?

Відповів Горіх:

— Нема, якщо ти не хочеш, щоб вона зіграла з нами в Майкла Джексона[285]. Ця штука безпечна і діє швидко. Якщо дівчинка дійсно така сильна, як ти, схоже, вважаєш, швидкість тут особливо важ…

— Окей, окей, мені все ясно. Ми з цим закінчили?

— Є ще одне, — сказав Волоський Горіх. — Гадаю, воно могло б і зачекати, але…

Вона кинула погляд крізь вікно і — ох, боженьки ви мої рибоньки — повз «Оверлук Лодж», через парковку, сюди поспішав Джиммі Арифметика, і теж з аркушем паперу в руці. Навіщо вона повісила в себе на дверній ручці застереження «НЕ ТУРБУВАТИ»? Чому не запрошення «ЗАХОДЬТЕ ВСІ»?

Роза зібрала всю свою роздратованість, запхала її в мішок, закинула його на задвірки свого мозку і бадьоро посміхнулася:

— Що там іще?

— Дідо Флік, — мовив Крук, — вже не тримає в собі помаду.

— Він не здатен як слід тримати лайно в собі протягом останніх двадцяти років, — сказала Роза. — Памперсів він не носить, і я не можу його змусити. Ніхто не може.

— Зараз вже інше, — сказав Горіх. — Він майже не підводиться з ліжка. Баба і Чорноока Су доглядають його, як можуть, але той його кемпер смердить, наче срань господня…

— Йому покращає. Ось підгодуємо його трохи духом.

Проте їй не сподобався вираз обличчя Горіха. Два роки минуло відтоді, як відійшов Томмі Ваговоз, а за часовими мірками Правдивих це трапилося неначе два тижні тому. А тепер Дідо Флік?

— У нього мозок руйнується, — навпрямки сказав Крук. — І… — Він кинув погляд на Горіха.

— Петті у нього прибирала сьогодні зранку, і вона каже, що бачила, нібито його зациклило.

— Нібито, — повторила Роза. Їй не хотілося в таке вірити. — Хтось іще інший це бачив? Баба? Су?

— Ні.

Вона знизала плечима, немов кажучи «ну от, бачите». Далі дискусія не пішла, бо в двері уже постукав Джиммі, і цього разу вона зраділа заваді.

— Заходь!

Джиммі просунув досередини голову:

— Я не зайвий, можна?

— Так! Коли ти вже тут, то чому не привів із собою ще й «Рокетс» і великий парадний оркестр Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі?[286] Чорти мене забирай, а я всього лиш хотіла увійти в медитацію, після того як провела кілька приємних годин, вичавлюючи грязоту собі з тельбухів.

Крук послав їй помірно докірливий погляд, та вона його, либонь, і заслужила — можливо, заслужила, бо ці люди всього лише виконували ту роботу Правдивих, про яку вона їх сама просила — проте, якщо Крук коли-небудь посів місце в капітанському кріслі, він би її зрозумів. Жодної хвилини на саму себе, хіба що пригрозиш їм смертельно болючим покаранням. А в багатьох випадках навіть це не діє.

— У мене є дещо, на що тобі, можливо, буде цікаво поглянути, — сказав Джиммі. — А оскільки Крук і Горіх вже були тут, то я й вирішив…

— Я знаю, що ти вирішив. Що там таке?

— Я продовжував полювати в інтернеті на новини про ті два міста, які ти тоді виокремила — Фрайбург і Енністон. І знайшов це у «Юніон Лідері». Це було в газеті за минулий четвер. Може, воно тут і ні до чого.

Вона взяла аркуш. Головна стаття там була про якусь загумінкову школу, яка через урізання бюджету згортає свою футбольну програму. Під нею містилася коротша замітка, яку Джиммі окреслив колом.

«КИШЕНЬКОВИЙ ЗЕМЛЕТРУС» — ПОВІДОМЛЯЮТЬ З ЕННІСТОНА

Наскільки дрібним може бути землетрус? Доволі дрібним, якщо вірити людям з Ричленд-корт, короткої Енністонської вулиці, що впирається у річку Сако. Минулого вівторка, як повідомили кілька мешканців цієї вулиці, вони стали свідками струсу, від якого торохтіли вікна, здригалися підлоги і покотився посуд з полиць. Ден Борленд, пенсіонер, який живе в кінці вулиці, показав тріщину, що впоперек перетнула його свіжозаасфальтовану під’їзну алею. «Якщо бажаєте доказу, ось він», — сказав він.

Хоча Центр геологічних спостережень у Рентамі[287], Массачусетс, повідомив, що минулого вівторка у Новій Англії не було жодних поштовхів, Метт і Кессі Ренфрю скористалися приводом і влаштували «Землетрусне барбекю», в якому взяли участь більшість мешканців вулиці.

Ендрю Сіттенфельд з Центру геологічних спостережень каже, що поштовх, який відчули мешканці