Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"

Міс Темпл подивилася просто в обличчя підступному урядовцеві.

— А чому чесна людина має боятися такої доброї душі, як Натті Бампо?

— Бачите, міс Темпл, старий Натті не тільки в пум стріляє, — чого доброго, він ще й на урядовця спустить курок. Але якщо суддя відмовляється дати ордер, то я випишу його сам.

— Я не казав, що відмовляюсь, — відповів суддя, зрозумівши, що під загрозою його репутація безсторонньої людини. — Зайдіть до мого кабінету, містере Дулітл, я зараз прийду туди й підпишу ордер на обшук.

Коли Гайрам вийшов з кімнати, суддя, помітивши, що Елізабет хоче щось заперечити, приклав палець до вуст і сказав:

— Не такий страшний вовк, як його малюють, дитя моє. Може, Шкіряна Панчоха й справді підстрелив оленя, — ти сама казала, що він був із собаками, коли прийшов тобі на допомогу. Якщо в його хатині знайдуть забитого оленя, ти заплатиш штраф за Натті, і на тому все й скінчиться. Боюсь, що штраф буде дванадцять доларів з половиною, меншим цей поганець Гайрам не задовольниться, але моя репутація судді. варта такої дрібниці.

Елізабет ці слова заспокоїли, й вона відпустила батька, щоб він міг додержати слова, даного Дулітлові. Виконавши свій неприємний обов'язок, він вийшов із кабінету й здибав Олівера Едвардса. Той сягнистими кроками йшов посипаною гравієм доріжкою до будинку судді. Вигляд у нього був схвильований. Уздрівши суддю, юнак кинувся до нього й вигукнув із сердечністю, яку не часто виявляв до Мармедюка:

— Поздоровляю вас, сер! Від щирого серця поздоровляю! Страшно й подумати про те, що могло скоїтись! Я щойно з хатини Шкіряної Панчохи, він усе розповів мені. Справді, сер, ніякими словами не можна сказати те, що я пережив» коли… — юнак затнувся, зрозумівши, що сказав забагато, а тоді ніяково закінчив — … Коли довідався, яка небезпека загрожувала… міс Грант і… і вашій дочці, сер.

Але Мармедюк і сам був ще надто схвильований, щоб звертати увагу на такі марниці. Не помітивши, як збентежився юнак, він відповів:

— Дякую, Олівере, дякую! Ти правду кажеш, це таке страхіття, що краще й не згадувати. Але ходімо швидше до Бесс, вона сама, бо Луїза вже пішла додому, до батька..

Юнак кинувся вперед і розчинив двері, — він ледве втерпів, щоб не ввійти першим. За хвилину всі троє вже були разом.

Стриманість, з якою дівчина ставилася до Олівера, тепер де й поділася, і всі вони пробули разом дві години, невимушено й щиро розмовляючи, мов давні друзі. Суддя Темпл геть забув про свої вранішні підозри, а молоді люди то весело розмовляли й сміялися, то сумно мовчали, залежно від настрою, аж поки Едвардс розпрощався, втретє нагадавши сам собі, що треба відвідати Луїзу. Отже, юнак вирушив до будинку священика, щоб і там запевнити батька й дочку в своїх дружніх почуттях.

А тим часом біля хатини Шкіряної Панчохи відбувалися події, через які не здійснилися добрі наміри судді допомогти мисливцеві і які порушили ту нетривалу злагоду, що запанувала в стосунках між Мармедюком та Едвардсом.

Діставши ордер на обшук, Гайрам подбав передусім про те, щоб знайти надійного виконавця. Шерифа не було, бо він особисто збирав присяжних для наступного засідання суду, його помічник з тією самою метою поїхав десь-інде. Констебль для цього не годився, бо. був кульгавий, і посаду цю надали йому тільки з жалю до його каліцтва. Гайрам хотів бути глядачем при обшукові, але він зовсім не хотів приймати на себе головний удар ворога. Була субота, вже вечоріло, тіні від сосон простяглися на схід. Побожний мировий суддя, який піклувався про спасіння своєї душі, не міг відкладати все це на неділю. Але якщо перенести обшук на понеділок, то Натті встигне сховати оленину і знищити всі сліди злочину! Тут мировому судді, на його щастя, трапилася на очі могутня постать Біллі Кербі, і Гайрам, який завжди знаходив вихід із будь-якого становища, дав собі раду й тепер. Джотем, що діяв з Дулітлом заодно, але так само, як і той, не хотів наражатися на небезпеку, пішов покликати лісоруба до мирового судді.

Коли Біллі з'явився, його ґречно запросили сісти, що він, однак, устиг зробити й без запрошення, і взагалі з ним поводилися, наче з рівнею.

— Суддя Темпл вирішив, що треба строго додержуватися закону про полювання на оленів, — почав Гайрам, як тільки скінчився обмін вітаннями. — Його оце повідомили, що один мисливець убив оленя. Суддя виписав ордер на обшук і доручив мені знайти людину, яка б виконала цей наказ.

Лісорубові й на думку не спадало, що з ним ніколи не радяться, коли дають йому якесь доручення. Він підвів кошлату голову й, поміркувавши трохи, замість відповісти почав запитувати сам:

— А шериф де?

— Його ніде не можуть знайти.

— А його помічник?

— Вони обидва поїхали кудись на край патенту.

— Але ж є констебль, — я з годину тому бачив, як він шкутильгав по вулиці.

— Отож-бо й воно, — мовив Гайрам, улесливо посміхаючись. — Нам потрібен справжній мужчина, а не каліка.

— А що, — зареготав Біллі, — той паруб'яга може зчинити бійку?

— Він таки забіякуватий і гадає, що в бійці йому немає рівних у всій окрузі.

— Колись я чув, — підтакнув Джотем, — як він нахвалявся, буцім від долини Могоку до Пенсільванії ніхто його не здолає.

— Та невже? — вигукнув Біллі, потягнувшись усім своїм могутнім тілом, наче лев у барлогу. — Мабуть, не куштував іще вермонтських кулаків. А хто ж він, той хвалько?

— Як — хто? — почав був Джотем. — Та це ж…

— Згідно з законом ми не можемо назвати тобі його ім'я, — перепинив Джотема урядовець, — поки ти ще не погодився виконати це доручення. А ти, Біллі, саме та людина, що нам потрібна. Я зараз же зроблю всі необхідні формальності, й ти одержиш гроші.

— А чи багато дасте? — спитав Кербі, поклавши своє ручисько на книгу зводу законів, яку підсунув йому Дулітл для більшої переконливості. Лісоруб незграбно перегортав сторінки, ніби вагався, пристати йому на цю пропозицію чи ні, хоч сам давно вже все вирішив. — Чи вистачить на те, щоб залікувати розбиту голову?

— Тобі заплатять добре, — відповів Гайрам.

— До дідька ті гроші! — вигукнув Біллі, знов засміявшись. — Значить, той хлопець думає, що не знайдеться дужчого за нього? А який же він на зріст?

— Трохи вищий, ніж ти, — сказав Джотем, — і один з найбільших…

«Хвальків» — хотів він сказати, але нетерплячий Кербі не дав йому закінчити. Лісоруб не