Читати книгу - "Кім"

563
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кім" автора Редьярд Джозеф Кіплінг. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 96
Перейти на сторінку:
нагромаджені морени, і вигладжені сланці, й сухі плато, потаємні солоні озера, вікопомні ліси і плодючі, напоєні водоспадами долини — одне за одним, як благословляє помираючий свою родину; а Кім чудувався з Ламиної пристрасності.

— Так… так. Ніде нема такого місця, як наші Гори, — погоджувалися мешканці Шемлега. І вони чудувалися, як можуть люди жити у жахливих спекотних долинах, де бігає худоба здоровенна, як слони, непридатна для оранки по гірських схилах; де, як вони чули, села межують одне з одним по кількасот миль; де люди крадуть гуртом, а чого не взяли злодії, те достеменно відбирає поліція.

Тож отак вони згаяли час аж до обіду, і нарешті спустилася з боку пасовиська Кімова вістова, дихаючи так само легко, як тоді, коли вона вирушала.

— Я посилав знахареві звістку, — пояснив Кім, поки вона віталася з іншими.

— Він приєднався до ідолопоклонників? Ні, я пригадую, він вилікував одного з них. Він набув заслуги, хоча зцілений використав свою силу на лихо. Справедливе Колесо! То як там знахар?

— Я боявся, що ти побитий, і… і я знав, що він мудрий чоловік, — сказав Кім.

Він витяг зі заліпленого воском горіха і прочитав англійською на звороті своєї записки: «Ваше послання отримано. Не можу наразі залишити це товариство, але доведу їх до Сімли. Потім сподіваюся до вас приєднатися. Незручно супроводжувати таких сердитих джентльменів. Повертайтеся тією самою дорогою, я наздожену. Вельми задоволений кореспонденцією, яка виправдала мої передбачення». Святий чоловіче, він каже, що втече від ідолопоклонників і повернеться до нас. То ми трохи зачекаємо у Шемлезі?

Лама довго і ніжно дивився на гори і похитав головою.

— Так не має бути, чело. Кістки мої жадають цього, але цього не буде. Я бачив Зв’язок Усіх Речей.

— Чому? Коли гори день при дні повертають тобі сили? Пригадай, якими слабкими і примученими ми були в долині.

— Я став сильним, щоб робити лихо і забувати. Забіяка і розбишака — от ким я став у горах, — говорив старий, а Кім ледь стримував усмішку. — Справедливе і досконале Колесо не відхиляється ні на волосину. Коли я був простою людиною — багато років тому — я здійснив паломництво до Гуру Ч’вана між тополь (він вказав у напрямку Бутану), де лежить священний Кінь.

— Тихо, всі тихо! — вишикувалися в рядочок слухати шемлезці. — Він розказує про Джем-Лін-Нін-К’ора, Коня-Що-Може-Оббігти-Довкола-Світу-За-День.

— Я говорю тільки до мого чела, — мовив Лама з м’яким докором, і слухачі розпорошилися, наче паморозь на південному боці даху вранці. — У ті дні я не шукав істини, а лише бесід про учення. Усе ілюзія! Я пив пиво і їв хліб у Гуру Ч’вані. Наступного дня мені сказав один монах: «Ми йдемо вниз у долину битися з монастирем Сангор Гаток, щоб з’ясувати (зауваж, як жадоба пов’язана з гнівом!), чий настоятель буде керувати в долині і скористатися молитвами, які вони друкують у Сангор Гатоку». Я пішов, і ми билися цілий день.

— Але як, святий чоловіче?

— Своїми довгими пеналами, я міг би показати… Я кажу, ми билися попід тополями, усі разом — і настоятелі, й монахи, і хтось мені розбив лоба до кістки. Глянь! — Він відсунув назад шапку і показав зморшкуватий сріблястий рубець. — Справедливе і досконале Колесо! Учора цей шрам засвербів і через п’ятдесят років я згадав, як це сталося, й обличчя того, хто це зробив. А слідом сталося те, що ти бачив — сутичка і глупство. Справедливе Колесо! Удар ідолопоклонника влучив у шрам. Душа у мені здригнулася: душа моя потемніла, і човен душі моєї загойдався на хвилях ілюзій. Аж доки не опинився у Шемлезі, я не міг медитувати над Зв’язком Усіх Речей, чи простежити ріст пагонів зла. Усю довгу ніч я намагався.

— Але, святий чоловіче, ти не винен у жодному злі. Нехай я буду твоєю жертвою!

Кім так щиро засмутився скорботою старого, що йому мимохіть вирвалася фраза Магбуба Алі.

— На світанку, — Лама вів далі ще серйозніше, клацаючи зернятами вервиці, яку мав завше напоготові, у паузах між реченнями, — прийшло просвітлення. Я тут… Я стара людина… народжена в горах, у горах виплекана, ніколи більше не побуду серед моїх Гір. Три роки я подорожував Гіндом, але — чи може бути земля сильніша за Матір-Землю? Звідти моє нерозумне тіло прагнуло до Гір і гірських снігів. Я казав, і це правда, що пошук мій досягне мети. Тож у будинку жінки з Кулу я вирішив іти в гори і сам себе переконав. Немає знахаревої вини у тому. Він, керуючись бажанням, віщував мені одужання у горах. Вони дали мені сили робити зло і забути про пошук. Я втішався життям і життєвими жадобами. Я шукав крутосхилів, щоб здиратися на них. Я зумисно їх розшукував. Я мірявся силою мого тіла, яке є зло, з високими Горами, я брав тебе на кпини, коли ти задихався під Джамнотрі. Я підсміювався, коли ти відступив перед снігами на перевалі.

— І яке з того лихо? Я боявся. Це було справедливо. Я не горянин, і я любив тебе за твою нову силу.

— Пригадую, не раз, — він сумно підпер щоку рукою, — я шукав похвали, твоєї і знахаревої, лиш за те, що мої ноги зміцніли. Лихо йшло за лихом, аж поки чаша не переповнилася. Справедливе Колесо! Увесь Гінд три роки всіляко пошановував мене. Від Джерела Мудрості в Домі Чудес до — він усміхнувся — малої дитини, яка гралася біля великої гармати. А чому?

— Бо ми тебе любимо. Просто у тебе ще гарячка від удару. Я сам досі тривожний і розбурханий.

— Ні! Це тому, що я ішов Шляхом — налагоджений, немов сі-нен [цимбали], до намірів Закону. Я відхилився від його велінь. Музика урвалася — і прийшла покара. У моїх рідних Горах, на краю моєї країни, саме там, куди я так прагнув, настає удар — сюди! — Він торкнувся брови. — Як б’ють учня-новака, який неправильно розставив чашки, так і мене вдарили, настоятеля Сач-дзена. Зауваж, слова не було, був удар, чело.

— Але хіба ж сагиби про те знали, святий чоловіче?

— Ми були одне одного варті. Невігластво і жадоба зустріли на дорозі невігластво і жадобу — і породили гнів. Удар був знаком мені, нітрохи не кращому за заблукалого яка, що моє місце не тут. Хто може читати Зв’язок між подіями — той на шляху до Звільнення! «Назад на стежку» — казав удар. — «Гори не для тебе. Не можеш ти обирати свободу і бути зв’язаним життєвими принадами».

— Краще б… ми ніколи не зустрічали того триклятого

1 ... 81 82 83 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кім"