Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мондеґрін 📚 - Українською

Читати книгу - "Мондеґрін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мондеґрін" автора Володимир Володимирович Рафеєнко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Мондеґрін» була написана автором - Володимир Володимирович Рафеєнко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Мондеґрін" в соціальних мережах: 

Можна не знати, що таке «мондеґрін», але навряд чи можна зовсім убезпечити себе від нього. Хто має щастя жити, той має нещастя помилятися. Зокрема — викривлено сприймати якісь вирази, а відтак неправильно — аж до абсурду — їх інтерпретувати. А чи можна, вимушено переїхавши у дорослому віці з російськомовного Донецька до не надто українськомовного Києва, швидко опанувати українську мову? Можна. Ба більше: можна навіть бути зрілим і визнаним російськомовним письменником, як-от Володимир Рафєєнко, а тоді, опинившись у Києві, опанувати українську мову такою мірою, щоб написати нею блискучий роман. Зокрема — про занурення російськомовного переселенця в радісно-тужливу стихію української мови. А також про його небажання змиритися з роллю пасивного об’єкта «захисту» з боку Росії. Але передусім про те, як погано різномовні частини України досі чули одна одну, внаслідок чого й перетворилися одна для одної на суцільний «мондеґрін». Чи є шанс якось подолати це непорозуміння? Невідомо. Та спершу варто бодай спробувати уважніше вслухатися: а раптом поталанить розшифрувати спотворені звучання.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 35
Перейти на сторінку:

Володимир Рафєєнко

Мондеґрін

(пісні про смерть і любов)

Хто ти, Господи?

Савл

Стукотить-грюкотить кобиляча голова…

«Кобиляча голова»

Я не такий молодий, сер, щоб закохатись у жінку за її співи, і не такий старий, щоб полюбити її не знати за що, — мені йде сорок дев’ятий рік.

Вільям Шекспір «Король Лір»

про суть

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Тарас Шевченко

Яка в цьому всьому може бути суть, пане господарю? Габа дихав крижаним повітрям Києва і думав про те, що осінь і так цього року випала тепла, але все ж холод прийшов так раптово, так зненацька, що йомайо. Ну яка в цьому всьому може бути суть? І що таке українська суть, якщо її порівнювати, скажімо, з російською? Звичайно, українська суть, якщо вона наша національна, повинна відрізнятися від суто суті, мовити б, ворога. Чи ні? Чи все ж таки є певні філософські координати, де зникає національне і вступає на свій важкий і беззмістовний шлях суто людське? Чи можемо ми припустити, що росіяни не люди? Українці, приміром, люди, а росіяни — навпаки (навпаки — прекрасне слово; пакибытие? час відтворення? Иисус же сказал им: истинно говорю вам, что вы, последовавшие за Мною, — в пакибитии, когда сядет Син Человеческий на престоле славы Своей, сядете и вы на двенадцати престолах судить двенадцать колен Израилевых)[1]. А якщо ми вже це припустили, то французи чи загалом європейці — що тоді таке? Як із ними бути? Усі ці Сартри, Камю і Леві — вони хто за біологічною ознакою? Дельоз, Дерріда, Барт. А особливо Дарвін (Charles Robert Darwin)? Що за такий, сука, богослов цікавий? Не знайшлося порядної людини йому кістки битою переламати, щоб не міг писати ту дурню, ніби у людини та мавпи спільні родичі. От скажи мені, пане богослове, одну річ. Воно тебе гребе, з ким там у людини розумної спільні родичі?

Та ні, все ясно. Homo sapiens, чи то пак Homo sapiens sapiens, сумний та нетверезий, з ким ти тільки не спав, нещасний, особливо у важкі дев’яності. Що вже казати про двотисячні чи десяті, заповнені вогнем по самі вінця.

Знаєте, бува, все так докупи складається, що просто край. Душу рве відчуття, що життя закінчується і біжить від тебе, як нічна електричка в Публієве-Неронове (те ж саме, що Клавдієве-Тарасове, селище міського типу Бородянського району Київської області. Засноване в 1903 році, розташоване за 2318,6 км від Парижа. На развилке держитесь правее, продолжая движение по А4/Е25/Е50; следуйте по знакам на Paris/Luxembourg/Thionville), і світиться примарними вогниками. Притому духовна зрілість ніяк не надходить. Дивишся в минулі дні, а вони порожні, і замість високого сенсу, що бринить у сяйві повноти буття, ти маєш тільки несмачний бетонний пляцок провінційного перону. Порожні пачки з-під сигарет, лузга насіння, недопита пляшка світлого чернігівського, на лавці якийсь безхатченко читає Конана Дойла. Вітер носить жовтий пил. І, стоячи по вуха в цьому пилу, ти розумієш, що нічого доброго таки у своєму житті не зробив (екзистенція просто кров’ю сходе, вдивляється в тебе сумними очима мертвих родичів та персонажів народних казок).

І от у такому стані суне лісом sapiens sapiens. У такому от, значить, стані. А тут мавпа спить. Уявіть, співвітчизники. У нього екзистенція, а вона спить, курва. У нього смуток яйця сріблом викриває, а вона шампанського напилася і розкинулася під горіхом. Бодхісатви України. Ясно, що траплялося по-різному. Ось звідсіля й родичі.

Краще б запитав, з ким мама його спала, цей Дарвін. Богослов. Мавпи, бачиш, йому завадили. Стільки тварин у нашому суспільстві, що мавпи — це навіть не півправди. Тільки чверть біди. Цікаво, чому він нічого не написав про кабанів, ворон, їжачків, щурів, метеликів, бабок, собак та вовків, ведмедів, гадюк, щирих та відвертих гієн і поодиноких безвинних дятлів у нашому політикумі? Жабокряківка, а не парламент, їй-бо.

— Але чому я наїхав саме на Дарвіна? — Габа раптом розгубився.

Чому не на Мартіна Лютера (Martin Luther)? І те, що він німець, нічого не значить. Німці, зрештою, такі ж самі, тільки більше люблять порядок. Якщо вже ти порушив правило якесь, ну, приміром, вирішив посцяти в самісінькому отворі Бранденбурзької брами, то твій товариш-бурш, з яким ти щойно у барі пиво дудлив, здасть тебе поліції, навіть не переживай. Незважаючи на те, що ти, скажімо, носій ідеї анархо-радикалізму.

— Так до чого саме все це провадить?

А хто ж його знає, пане господарю, до чого, Габа стенув плечима, вивчаю мову. Така мова співуча й балакуча. Так і тягне на всілякі чудові нісенітниці, різнокольорові дурниці, закликає до березневого безглуздя, до святої нікчемниці листопада. Цією мовою можна сто тисяч років без упину бубоніти курзу-верзу, молотити своїм недосконалим переселенським язиком харків-макогоників (Харков? мак? гонимо зайця зі срібними яйцями).

Тут Габа подумав, що в нього, мабуть, починається синдром поліглота. Доки розмовляв із собою рідною російською, був собі людина людиною. А як другу заходився вивчати, усіляке казна-що на ум почало спадати. Від многія знанія многія і печалі.

— Така вона, доля сучасного інтелектуала, — сказав він собі, важко зітхнув, із повільним сумом втягуючи у сивувату голову бадьоре повітря довічного

1 2 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мондеґрін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мондеґрін"